Нещодавно з однокласниками вирішили зустрітись, як не як, а вже двадцять років, як всі по світу розбіглися. Столик в ресторані замовили, все як годиться. Сидимо, спілкуємось, їмо, музику слухаємо, танцюємо. Кожен почав зізнаватися хто кого любив за шкільною партою. Всі гомоніли, веселилися, лише один Петро, якось на куті присів, мовчить, навіть слова з себе не видавить, а колись то був душа компанії.
– Петро, ти чого засумував. Давай свій келих, і за нас молодих вип’ємо, молодість згадаємо. – А він так скромно, – Ні, я пас. Веду здоровий спосіб життя.
Ну так то так, я заставляти нікого не збирався. Навпаки зрадів за однокласника, а то пам’ятаю, як не раз чудив. Але його стан мені видався трохи дивним. Я вирішив розвіяти свої сумніви і запросив Петра на розмову.
Так як грала гучна музика, ми вийшли на вулицю. Я вийняв з кишені пачку цигарок, і простягнув їх Петру, пам’ятаю ще зі школи він був завзятим до того діла.
– Ні, ні, дякую Іване, але я вже, як два роки і не палю, і не випиваю.
– Так що трапилось, – питаю здивовано я. – Може захворів? Допомога якась потрібна? – всяке в житті буває.
– Дякую за підтримку, друже. Але все в мене добре. Та ти сам знаєш, фірма у мене будівельна. Поки її піднімав, всяке бачив. Стреси кожен день, різного роду, нервів кілометрами на будівництві залишав. Не до особистого життя було, коли років вісім назад справи в гору пішли, вирішили з дружиною, що пора про діток задуматися. Так і появився у нас Андрійко. Нічого для нього і дружини не шкодував, іграшки найкращі, відпочинок в Одесі, все як має бути. Благо грошей вистачає.
А два роки тому, перед днем святого Миколая, сказав я йому, щоб він листа написав і на підвіконня поклав (писати-то його в недільній школі вже навчили). І ти знаєш, опівночі, коли він уже спав, я підійшов до вікна і прочитав його бажання. Думав, він там планшет загадав, або ще якусь цяцьку модну. Але не тут то було.
Там таким гарно виведеним почерком було написано: “Святий Миколаю, не хочу я цього року жодних подарунків. Зроби лише так, щоб тато більше не випивав і не палив”.
Ось так, дружище, доводиться виконувати його волю. Не можу ж я святого Миколая підвести!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook