Невістка й син з дитиною через усе це повернулися все таки пів року тому з Харківщини на малу батьківщину, в наше містечко на Вінниччині.
Син з невісткою і онуком живуть окремо, але не далеко, і часто бувають у нас в гостях. Я завжди до їхнього приходу готую щось смачне: котлети, голубці, випічку якусь.
Ми з чоловіком якраз ремонт у квартирі робимо, повільно, по одній кімнаті. Син, коли в нього є час, допомагає батькові. Ну а ми з невісткою в цей час щось теж робимо, чи з малим бавимося (онучкові три роки), чаюємо.
І от якось прийшли вони, я, як завжди, наготувала обід, смаколиків. Дорослі поїли, а малий ще не закінчив. Я пішла щось чоловікові й сину допомоги у спальні, де ремонт, а Оля сказала, що сама зі столу прибере і посуд помиє.
Коли я ввечері, як вони вже пішли, щось викидала в смітник, то побачила там залишки недоїденої малим їжі: картоплю, шматочки млинців.
Невже так важко було доїсти за сином? Навіщо викидати їжу? Мене це обурює й ображає, до того ж я взагалі вважаю, що їжу викидати не можна. Це гріх. У нас у квартирі немає котів чи собак, яким можна віддати залишки, але ж не у смітник!
Я завжди доїдала за своїми малими дітьми, а вона що, не може? Чи боїться зайві 100 грамів набрати?
Вирішила я промовчати, але через якийсь час помітила те саме – недоїдений малим голубчик у відрі для сміття, шматочок хліба.
Тут я вже не витримала і вирішила поговорити з невісткою.
– Олю, ну хіба так можна? Це неповага до мене, до моїх старань. Їжу взагалі не можна на смітник, це гріх! За дітками треба доїдати, це не важко, чи ти гидуєш за власним сином? Чи боїшся набрати вагу? Я просто перестану готувати до ваших візитів, якщо ти не припиниш так робити. Сина пригощатиму, а вас з малим – ні. Ти не права хоча б в тому, що викидаєш у сміття. Спитала б у мене, я б, може, котам до контейнерів винесла те, що після малого лишилося, якщо ти вже принципово не можеш доїсти.
Але невістка мені сказала, що в мене смішні й дивні старомодні погляди, і вона взагалі не буде до мене приходити.
Тепер в гості ходять лише син з онуком. Звичайно, я не хотіла, щоб так вийшло, але Оля виявилася зарозумілою, нехай це буде на її совісті. Син говорить, що він і мене розуміє, і її, і що то наші з нею справи.
Навіть не знаю, як далі будемо спілкуватися з невісткою. Ми звикли їх на свята до нас запрошувати, а тепер як? Просити у Олі вибачення? Але я вважаю, що я стовідсотково права в цій ситуації, хіба не так?
Автор – Олена М.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com