Невістка не хотіла жити зі мною під одним дахом, ось ми з чоловіком і відправились на дачу. Це була весна. Думали, поки посадимо і зберемо урожай, діти приживуться. Та по осені нас в нашій квартирі ніхто не чекав. – Свахо, раз вже уступили своє місце молодим, то нема чого до них тепер пхатися. – Але недавно невістка подзвонила до мене вся в сльозах. Але я вирішила “не пхатися”. Дорослі, самі розберуться!
Ми з чоловіком прекрасно розуміємо, як це не мати де жити після весілля. Тому й вирішили таким чином допомогти єдиному сину з невісткою. Тільки щоб ми не зробили, все одно будемо погані. Сваха нічого не зробила, і вона – “добра”.
Коли наш Юра на четвертому курсі університету повідомив, що буде освідчуватися своїй Ярині, ми зраділи.
До того дня я бачила і не раз майбутню невістку.
Сама Ярина родом з районного центру, ми ж живемо в області.
В Ярини є ще молодший на десять років брат, тому мої свати всі у вихованні.
У них своя трикімнатна квартира, тому ще перед весіллям сваха запропонувала жити молодятам у них.
Але мій син відмовився, бо далеко добиратися до роботи.
Ми ж зі свого боку також запропонували їм свою квартиру, хоч в нас лише дві кімнати, та б якось потіснилися.
Але невістка сказала, що не готова жити під одним дахом зі свекрухою.
Тому так якось і вийшло, а це було весною, що ми переїхали на дачу, щоб посадити все і виростити, а по осені зібрати урожай і повернутися в квартиру. А діти ж в цей час жили собі одні.
Я ж думала, за цей час діти призвичаяться і один до одного і до квартири і до нас.
Та невістка, аж за дуже прилипла до нашої квартири.
Ми коли ближче зими повернулися, то квартиру не впізнали.
Все Ярина під себе переробила і ми зрозуміли, що місця тут нам нема.
В нас є на дачі опалення, але не дуже добре, тому прийшлося дещо переробляти, щоб не замерзнути.
Я навіть коли в поліклініку приїжджала, то невістка не була рада мене бачити. Ярина почувалася повноправною господинею в нашій квартирі, а в мене такий характер, що я краще змовчу.
Так ми і жили, поки в молодої сім’ї не з’явилися діти, два хлопчики близнюки.
Ось тоді ми з чоловіком стали їм потрібні.
Хто тільки до нас не дзвонив. Спершу син просив, щоб ми поверталися, бо Ярині важко, а він працює, потім і сама Ярина ледь не плакала, а після і сваха зі сватом підключилися.
Але ми з чоловіком вирішили, раз ми вже на дачі обжилися, то тут вже й залишимось, до того ж, Степан мій вже на пенсії і нема такої необхідності в місті.
Онукам нашим скоро рік виповниться. Сваха говорить з нами крізь зуби, бо ми дітей не підтримуємо. Їй того мало, що ми їм свій дах над головою віддали, на який так важко свого часу заробляли.
Онуків я люблю. Приїхали на пару годин, поняньчились, подарунки привезли і хватить.
А що б ви сказали з цього приводу? Хіба ми такі погані баба з дідом?
Автор – КАРАМЕЛЬКА
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube”
