Прожили син з невісткою в одному з нами домі двадцять років, діти вже в них виросли. Онучка на останньому курсі вишу навчається, внук – на першому.
Син все життя працює на залізниці в райцентрі, на станції. А невістка довго зовсім не працювала, дітьми займалася. Нам по господарству допомагала а потім то там, то сям підробляла.
І ось у 44 роки вона надумала власну справу розпочати. Поїхала на місяць аж у столицю, вивчилася там на масажиста. І почалося для мене «веселе» життя…
Син допоміг їй все необхідне купити, стіл там спеціальний, масла, креми для початку і все таке.
Спочатку до нас тільки її подруги ходили з нашого села, потім подруги і родичі тих подруг… І так далі. Слава, як кажуть, пішла. Тепер у неї клієнти і з райцентру є, займається вона цим вже два роки.
Весь цей час в нашому з чоловіком будинку – прохідний двір. Ці безкінечні жіночки, чоловіки, не знайомі мені, шастають туди-сюди по моїй території, бо приймає вона їх в колишній дитячій кімнаті. Причому, в будь-який час ранку, дня, вечора, бо вона підлаштовується під своїх любих клієнтів. В день буває до 5-7 людей. Це нестерпно!
Мій чоловік ставиться до цього простіше, спокійніше, а от мене невістчина діяльність неймовірно напружує.
Але зробити щось я не в силах, бо син її підтримує, вона стала гарно заробляти.
Вони, бачте, хочуть власне житло в райцентрі. Або самі переїдуть, або комусь із дітей буде, нерухомість, як каже син, ще ніколи нікому не завадила.
А знімати вже зараз житло вони не хочуть, як і платити в райцентрі за оренду якогось приміщення під кабінет масажу. Навіщо витрачатися? То ж ще і добиратися туди щодня прийдеться, а так всі їдуть до неї.
Як я вже сказала, син її підтримує. А ось що відчуваю я і як мені тепер у власній оселі – мало кого хвилює…
Автор – Олена К.
Спеціально для Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, dom.zhovta.ua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
