Ми з чоловіком переїхали свого часу від батьків з села в обласний центр. А наші син і донька кожні канікули їздили до бабусів і дідусів в село на свіже повітря.
Там і зустрів наш син, коли навчався на останньому курсі університету, Олесю. Ми були не проти сільської дівчини, самі вихідці с села. Тим паче, ми знаємо її родину. Вони люди бідні, багатодітні, але дуже хороші, порядні, добрі і чесні.
Справили дітям весілля, купили їм спільними зусиллями невелику двокімнатну квартиру в місті недалеко від нас. Живуть Діма з Олесею добре, синочок у них, Данилко трирічний.
Олеся, невістка, дуже чесна, щира і роботяща дівчина, ще й гарна.
Але є одна «але», стидоба, та й годі! Соромно нам з чоловіком щоразу, а їй кажеш – ніякого результату.
Відмахнеться: та, забула я, звикла так, у нашій родині, мовляв, де купа дітей, всі так роблять!
Ну та вдома роби собі, як хочеш, ну але ж не тоді, коли ти серед людей! Хоч не клич її за стіл з рідними, з гостями, чесне слово.
Червонію кожного разу під час родинних свят, коли у нас всі рідні і друзі збираються, хоч під стіл лізь!
Сидить Олеся з Данею на руках за столом, малий щось впустить на підлогу, вона тієї ж миті підбере – і до рота собі вкине, а всі дивляться здивовано: з голодного краю, чи що? Малий щось недожує, а так часто буває у нього, викине в тарілку чи собі в руку, так невістка те недожоване доїсть миттєво у всіх на очах!
І зауваження їй робила не раз, як я вже сказала. Але невістка лише посміхається, відповідає:
– Та я знову забуду, Олено Вікторівно! У мене ж шість братів і сестер, що ви хочете, у нас нічого ніколи не пропадало, старші за меншими все підберуть і дожують і навпаки!
Ось і що робити з нею? Хороша дівчина, а такий сором!
Спеціально для видання ibilingua.com
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
