Невістка злиться на мене, бо я перескладую в її шафі одяг. Але якщо її мама цього не навчила, то повинна – я. По-перше, квартира моя, вона прийшла за невістку, і шафа моя, що хочу те й роблю. Я не звикла, що все верх дном. А як хтось зайде і побачить цей безлад? Люда плачеться своїй мамі, що я лізу в її особисте. Для чого все це з хати виносити? Я люблю порядок, а в Люди можуть навіть брудні джинси на шкарпетках лежати. Просто там не лише її одяг, а й мого сина.
– Та що ж це таке, мамо? – Люда мало не кричала, стоячи біля шафи. – Чому ви знову переклали всі наші речі?
– Бо тут був хаос! – я схрестила руки. – Ну як так можна жити? Сорочки зім’яті, джинси валяються поверх шкарпеток, ще й светр Петра забруднений, а ти навіть не звернула уваги.
– Це наші речі! – невістка тупнула ногою. – Наші! Петро не проти, а я проти!
– Людо, давай без сцен, – я глибоко зітхнула. – Квартира моя, шафа моя, я не можу дивитися, як у моєму домі панує безлад.
– Ви не маєте права лазити в моїй шафі! – Люда глянула на мене з докором.
– Я не лазила, я лише впорядкувала, – я повільно вимовила кожне слово, намагаючись зберегти спокій. – Що тут такого? Я ж для вас стараюся.
– Вас не просили! – невістка стиснула зуби. – Ви розумієте, що порушуєте мій особистий простір?
– Особистий простір? – я аж засміялася. – Людо, не сміши мене. Тут не тільки твої речі, а й мого сина. Я маю право подбати про порядок.
– То Петро вам дозволяє? – вона звела брови. – А він мені інше каже!
– Що саме? – перепитала я.
– Що ви вічно сунете свого носа не в свою справу!
Мені аж дихання перехопило. Петро такого не міг сказати! Він завжди погоджувався, що охайність у домі – це важливо.
– Не бреши, Людо, – я подивилася їй просто в очі. – Петро не раз дякував мені, що я наводжу лад.
– Бо йому байдуже! – вона різко зачинила дверцята шафи. – А мені не байдуже! Ви мене просто не поважаєте.
– Поважати треба того, хто цього заслуговує, – я не втрималася. – Якби тебе твоя мама навчила порядку, мені б не доводилося втручатися.
Люда спалахнула, мов свічка.
– Тобто ви ще й мою маму зачепите?
– Якщо вона тебе не навчила, то хто це зробить? Я? Ось і вчу.
Вона стиснула губи, а тоді різко пішла в спальню, грюкнувши дверима.
Через годину задзвонив телефон. Я відразу зрозуміла, хто це. Сваха.
Але вона не стала лізти в розмову, мабуть, розуміла, що сперечатися зі мною – марна справа. І правильно зробила!
Я люблю порядок. Я звикла, що все лежить на своєму місці. Чому я маю терпіти цей безлад? Люда каже – це її речі. Але шафа ж моя! Вона прийшла сюди, як невістка, а не як господиня. І взагалі, хіба я не маю права подбати про вигляд квартири?
Що ви скажете, читачі? Хто в цій ситуації правий? Чи має невістка встановлювати свої правила у чужій оселі?
Автор – Карамелька
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений!
