Колисьнікого не бентежило, якщо наречений був старший за наречену навіть на 20 і більше років. Зараз це начебто теж нікого не напружує, навіть, якщо тенденція протилежна.
Он зірки, ровесниці моєї мами вибирають в чоловіки майже хлопчиків – і нічого. Але це зірки. Серед звичайних людей на подібні пари дивляться все ж несхвально.
– І що він з нею потім робити буде, – говорить Маргарита Львівна, – це зараз йому 27 років, а їй 37, а потім? У 40 років чоловік ще буде зовсім навіть нічого, а дружина вже стара!
Знайомі намагаються Маргариту Львівну підтримати. По-різному намагаються. Хто підтакує, а хто і каже:
– Ну твоє-то яке діло? Нехай твоя невістка і думає про це, кине її через 10 років син, знайде собі молоду.
І від цих розмов Маргариті Львівні не легше. Так їй самій зараз всього 48 років, між нею і обраницею сина Марією всього 11 років різниці.
– Ростила, вчила, в люди виводила, – журиться Маргарита, – і для кого? Для старої?
Діма, син Маргарити Львівни, ріс в сім’ї сином єдиним. Батько залишив сім’ю давним-давно, хлопчикові і 5 років не було. З того часу Діма, або Митя, як звуть його родичі – єдина відрада мами, бабусі і бездітної тітки, материної сестри.
– Кандидат економічних наук, – перераховує Маргарита Львівна, – красень, спортсмен, дівчата на нього задивляються. Квартира своя, машину недавно нову купив і тепер все дістанеться цій.
«Цією» дійсно 37, хоча по вигляду не більше 30-ти. У Марії є квартира і дочка 8 років від першого невдалого шлюбу. І дівчинка теж – ще один голос не на користь новоявленої невістки.
– Повесілась хлопчикові на шию ярмо – чужу дитину, – вважає Маргарита Львівна, – і головне, знали ж, що я не схвалю, розписалися потихеньку, крадькома. Навіть погуляти на весіллі єдиного сина – і цієї радості мене позбавили.
А Діма що? А Діма щасливий:
– Я її люблю. І дочка у Маші чудова. А чи не говорили тому, що знали – без сцен не обійдеться. Бабуся, тітка, ти – і як весілля гуляти при тому, що ви почнете шипіти побачивши мою наречену.
– І жити прийшли до Діми, – каже Маргарита Львівна з гіркотою, – її квартиру здали. В гості до сина не прийти.
– Так чому не прийти? – висловлюється близька подруга, – Що змінилося? Був син і немає? Відчепись, це його особисте життя. Зараз багато так живуть. Ще й дехто дітей має…
– Дітей, – заплакала мама Діми, – і син оголосив, що чекають дитину. Ось як мені накажеш її називати? Донькою? Та й Дімка відповідальний, тепер її ні за що не залишить. Буде мучитися, до кінця.
– Так що ти заладилася, мучитися, – не витримала навіть сестра Маргарити Львівни, – То його справа, відчепися. А щоб називати невістку ім’я є.
– Не прийму, ні за що не прийму, – зарікається Маргарита Львівна, – сина брати буду, онука чи онучку теж, куди ж дінуся. А її не прийму. Обкрутила хомутом.
– Ну і сиди тоді, – попереджає сестра Маргариту, – навряд чи Діма буде тобі онука на погляд возити, якщо ти від його дружини ніс повернеш. Скільки вже вони проживуть – їх справа. А ти в позу не вставай, тобі ж гірше буде.
Ось така ситуація. Як вважаєте, яку позицію слід прийняти Маргариті Львівні? Прийняли б таку різницю у віці?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
