Невже тобі рідної племінниці не шкода?, – почала голосити в моїй же квартирі рідна сестра. – Соломійко, підійди сюди. Глянь, яка твоя тітка жаднюга. Не хоче нам подарувати свою стару автівку. Та ви живете, як в Бога за дверима. А я з мамою в одній квартирі з донькою тулюся. – Але ж в чому тут моя вина? Невже це я тобі кавалерів підбирала? А може забороняла отримати хорошу посаду. – В той час додому повернувся мій Мирон.
– Візьми кредит. Для чого це продавати? Я ж повинна возити доньку в садок! – говорила Люба, моя сестра.
– Так це чоловік вирішив продати, а не я. І навіщо брати гроші в борг, якщо у нас буде певна сума з продажу старого авто, – сказала я Любі.
У чоловіка є автомобіль, великогабаритний. І у нього хороший апетит. Коли ми переїхали в новий будинок, розташований в передмісті, то грошей на бензин стало йти набагато більше. Тому ми вирішили позбутися від джипа і придбати економнішу. Грошей не потрібно було займати для доплати – ми “влазили” в цю суму.
-Ви ж добре заробляєте, за пару років розрахуєтеся з кредитом. Я ж буду вам дуже вдячна за вашу щедрість. – Ніяк не вгамовувалася сестра.
– Мама квартиру свою продасть і купить мені поруч з вами. Тоді я в місто як потраплю? На громадському транспорті? Соломійко, піди сюди і попроси у тітки: “Віддавай нам цю автівку, мені важко ходити пішки!”
Племінниця все точнісінько повторила за мамою.
– Соломійко, йди грай. Ми повинні поговорити з твоєю матір’ю, – попросила я дівчинку.
– Так що, не хочеш віддавати? – сестра підвищила тон. – Ну ні так ні! Соломійко, так і знай, твоя тітка – жаднюга! Збирай речі, ми підемо додому.
Коли за племінницею закрилися двері, я вирішила поспостерігати за ними з балкона. І якраз саме час – чоловік під’їхав до під’їзду і сестриця попрямувала в його бік. Вона стала махати руками, пробувала обійняти його, тільки він відсторонився і попрямував в сторону будинку. Сестра вийняла з сумочки залізяку і стала дряпати авто. На ньому залишалися вм’ятини. Мирон повернувся до неї, взяв її за комір. Соломійка бігла слідом.
Коли Люба була вже в квартирі, то Мирон став набирати номер поліції. Та з переляку дивилася на нього, виглядаючи з-за спини:
– Нічого у тебе не вийде! Я – твоя родичка. Ніхто мене судити не буде. І це ти у всьому винен! Чому б не взяти собі новий автомобіль? Самі живете, немов у бога за пазухою, а для мене якоїсь розвалюхи пошкодували.
Я втрутилася в цю перепалку:
– Любий, ну не потрібно нам мати справи з поліцією. Люба сама за все заплатить, без цих судів.
– Ти знаєш, що вона плете на тебе? Намагалася довести мені, що ти мені зраджуєш. І ти називаєш її після цього своєю сестрою? – розсердився Мирон. – Мені набридли її витівки! Доведеться відповідати за законом. Нехай ще подякує, що я не зробив, що планував. Вчасно одумався.
– Що ти на мене наговорюєш! – загуділа сестра.
– Тітонько, а що, ти дійсно “гуляєш”? – безпосередньо задала питання Соломійка? – Це мама так дядькові говорила.
Я взяла за руку племінницю і вийшла з кімнати.
– Мамо, привіт. Можна привезти до тебе внучку? А то Люба зараз дуже зайнята, вона влетіла не по дитячому, вона нам машину подряпала. А скільки треба? Ти в курсі, який зараз дорогий ремонт? Так? Прекрасно. Я зараз передам чоловіку.
Я включила Соломійці мультфільм і пішла до Мирона.
Мати каже, що відшкодує нам збитки. Вона зібралася продавати квартиру скоро. Купить собі невелику і сестрі. Також хотіла їй ремонт оплатити, але замість цього віддасть гроші нам, щоб покрити витрати. Вирішила, що її дочка і з пустими стінами поживе. Може розуму набереться.
Чудово! Це найкраще рішення. А то тягатися по судах – то ще задоволення.
Мирону знову набрав поліцію і скасував виклик. Люба була явно розчарована.
Так звичайно! Що це ви придумали? А як мені жити там? Дулю з маком вам, а не грошей. Можете судитися, скільки влізе! Що можна взяти з одинокої матері? Ніяких вам грошей з ремонту! Розбіглася!
Мати повернула нам всю суму, як і планувала.
З того часу Люба на нас ображена і не розмовляє. Хоче, щоб ми з чоловіком заплатили їй за ремонт. Шкодує тепер, що так вчинила, але все рівно проскакує, що ми самі винні, вивели її з себе. Завдяки матері у Люби тепер є квартира. Добре, що в іншому районі. Нам такі сусіди не потрібні.
Я навіть перестала вважати її за родичку. Соромно…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
