fbpx
життєві історії
Невже я так і залишуся без сім’ї, дітей? Проживу все життя в статусі коханки, і моя доля – рідкісні зустрічі. Вона говорила ніби не про себе, а про мене. У нас з Лесею, по суті, та ж ситуація. Моє життя немов проходить в залі очікування: чекаю, вирветься сьогодні до мене з сім’ї кохана чи ні?

Історія стара як світ: коханка чекає не дочекається, коли її благовірний кине дружину. А він все тягне час. Кожна друга жінка опинялася в подібній ситуації. Але як я, дорослий чоловік вліз у таку халепу?! Адже в ролі обдуреної коханки виступаю саме я…

Смішно сказати, зв’язався із заміжньою жінкою. Одружений ніколи не був, але ж в Україні чоловік до самої старості наречений! Ми на вагу золота, тому що нас на багато менше, ніж жінок. Ось така невтішна статистика для слабкої статі.

Свою єдину до сорока років я так і не зустрів, але одного разу на корпоративі я познайомився з Лесею. Відразу запримітив її красу серед усіх. Невеликого зросту, ставна, з красивим волоссям. Вона виділялася на тлі метушливих колег у спідницях. Куди тільки моя сором’язливість поділася – запросив красуню на танець. Її і обіймати було приємно. Пахла вона теж незвично: гірким полином, теплим вітром. Ми довго мовчали, не відпускаючи рук, ковзали в безперервному для нас танці. Тільки шепнув їй на вушко: “Ти вільна?” Вона кивнула головою і щось сказала.

До сих пір не впевнений, чи правильно зрозумів її тоді, але я вже був у владі її чарівності. Пішли ми останніми з цього свята життя. Несподівано для самих себе опинилися в моїй холостяцькій квартирі. У повній тиші випили чай, а потім Леся підійшла до мене ззаду, обняла за плечі і накрила густою хвилею свого пшеничного волосся. Далі все як наче в тумані: сплетіння рук… Жарко від її обіймів, зимно без них.

Нестерпна легкість буття, зліт, падіння, знову лечу до вершин задоволення. Захоплювало дух, дихання. Здавалося, все це відбувається не зі мною, так мені було добре… Вранці прокинувся з коханою жінкою поруч, і це було щастя!

Так, всього за одну ніч закохався, полюбив раз і назавжди. Зрозумів чітко – я однолюб. Було страшно розлучитися навіть на хвилину, не кажучи вже про декілька годин. Леся щось говорила, говорила, але я її не чув. Милувався, запам’ятовував улюблені риси обличчя. Увечері ми знову зустрілися, правда, якось на бігу.

Леся поглядала на годинник, шелестіла пакетами з продуктами. Наспіх поцілувалися, наспіх поспілкувалися. Не встиг навіть спитати, куди вона так поспішає, – розтанула в сутінках. Ми продовжували бачитися уривками, Леся нічого не пояснювала, а я не ліз до неї в душу.

Через три місяці, коли я вже припер її до стінки, у всьому зізналася: “Я заміжня!” Як обухом по голові… Думав знепритомнію, ноги оніміли. Моя жінка заметушилася. Принесла води, обняла, почала втішати: “Ми давно з ним живемо як брат з сестрою. Нікого і ніколи не любила так, як тебе. Потерпи трохи – я буду з тобою. Клянуся!”.

Не міг її бачити тиждень, потім занудьгував. Переживав, раптом більше ніколи не побачимося. Загалом, вона пробачила мене, а я – її. Життя триває. Краще так, ніж ніяк. Чи краще?

За чашкою чаю в кафе я став мимовільним свідком чужої задушевної бесіди. За сусіднім столиком сумували дві дівчини. Одна беззвучно плакала, інша, опустивши голову, гріла в долонях келих. “Більше не можу, – говорила заплакана блондинка. – Я в його житті є, а його в моїй немає. Бачимося, коли він хоче, а не я. Раніше обіцяв піти від дружини, тепер мовчить. Ненавиджу! Кохаю! Я так втомилася… Напевно, він мене обманює. З самого початку. Адже сказав тоді, що не одружений, а я повірила…”

Невже я так і залишуся без сім’ї, дітей? Проживу все життя в статусі коханки, чия доля – лише рідкісні зустрічі

Вона говорила ніби не про себе, а про мене. У нас з Лесею, по суті, та ж ситуація. Моє життя немов проходить в залі очікування: чекаю, вирветься сьогодні до мене з сім’ї кохана чи ні?

П’ю гіркоту розлуки, тому що вони неминучі. Терпляче чекаю, коли Леся виголосить заповітні слова: “Я від нього пішла! До тебе! Назавжди!”.  А хочу одного – завжди бути разом. Разом засинати і прокидатися, разом відпочивати, разом жити. Леся довго виправдовувалася: “Ось син інститут закінчить, тоді скажу все чоловікові”. Її син давно працює. Потім вона чекала, коли він одружується, онуки підуть.

Уже п’ять років годує мене обіцянками. Я вірю, тому що мені не залишається нічого іншого. Пробував знайомитися з жінками – все не те. Чужі вони мені, доторкнутися важко. Ламав себе, через силу робив спроби зблизитися з іншою. Не просто мені все це. Ні, не погані вони, просто я призначений інший – своєї Лесі!

Кажуть, поки не закриєш одні двері, не відкриються інші. Одного разу ми сильно поскандалили. Леся знову не стримала своєї обіцянки поговорити з чоловіком. Як вона казала: “Він не зможе без мене! Щось відчуває. Каже, що жити без мене не хоче! Я не зможу з цим жити, якщо він через мене … “. Гірко плакала на моєму плечі, я її заспокоював.

Дурненька, а чоловік її – шантажист. Бачив цього надутого індика. Випадково потрапили в одну компанію, де він хвалився своїми перемогами в ліжку. Розказував байки, про дружину ні слова не сказав. Поїхав в ніч, попередньо зателефонувавши якійсь “киці”. У підсумку що виходить? Всі троє ми нещасливі: Леся метається між мною і чоловіком, мені важко на самоті без коханої, чоловік наставляє роги дружині. Була думка відкрити очі Лесі на її благовірного, але… Нечесно це, підло.

Шкодую свою кохану, бережу її нерви, тому що люблю. Не таким шляхом я планував забрати її до себе. Головне, заради кого ми всі мучимося? Припускаю, що людині в принципі складно зважитися на великі зміни у своєму житті. Як сказав один мій друг своїй коханці: “Навіщо щось міняти? Я знаю, чого чекати від дружини, як нам співіснувати поруч. А з тобою? Одні туманні перспективи. Може, краще буде, а якщо гірше?.

Це важко, але це правда. Ми живемо так, як хочемо жити. Лесі насправді зручно існувати на два будинки, мені подобається мучитися, а чоловікові моєї коханки – отримувати задоволення на стороні. Значить, нічого ніколи не зміниться? Мабуть, так.

Леся все рідше говорить про свій відхід від чоловіка. Я її про це вже й не питаю. Задовольняємося тим, що маємо на сьогодні. Іноді не спиться вночі. Думаю: невже так і доживу свій вік – без сім’ї, дітей? Проходжу в таємних коханцях.

Давно вже став насмішкою в очах близьких. Хтось мене дурнем вважає, хтось – буркотливим, холостяком, а деякі підозрюють, що я цікавлюся зовсім не жінками. Всім не розкажеш про ту сторону життя, яку ніхто не бачить, не знає. – Головне, у мене є моя Леся. Тільки моя. Все інше – давно вже неважливо. Я зробив свій вибір.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – psychbook

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook