fbpx
життєві історії
Незважаючи на те, що моя мама живе, як зірка з другим чоловіком в красивому будинку, ми з Русланом орендуємо квартиру. Мене виростили бабуся та дідусь. Мама завжди марила лише собою. Мабуть, через таке ставлення я і не попередила її, що виходжу заміж. З онучкою вперше вона побачилася, коли тій було три місяці, а онука бачила лише раз, на виписці. Чоловік каже забути і не згадувати, але мені себе дуже жаль. Я дещо задумала, але для реалізації, потребую вашої поради!

Незважаючи на те, що моя мама живе, як зірка з другим чоловіком в красивому будинку, ми з Русланом орендуємо квартиру. Мене виростили бабуся та дідусь. Мама завжди марила лише собою. Мабуть, через таке ставлення я і не попередила її, що виходжу заміж. З онучкою вперше вона побачилася, коли тій було три місяці, а онука бачила лише раз, на виписці. Чоловік каже забути і не згадувати, але мені себе дуже жаль. Я дещо задумала, але для реалізації, потребую вашої поради!

Я єдина дитина, і я росла лише з матір’ю. Батько покинув нас, коли мені виповнилося лише п’ять рочків. Але більшу частину часу я проводила все ж таки не з мамою, а вдома у бабусі з дідусем, тому що мама завжди була дуже зайнята.

Мама офіційно не заміжня, але в неї є інший чоловік.

Раніше я не усвідомлювала, що у мене досить дивні стосунки з матір’ю і що мені бракує тієї близькості, яку, напевно, відчували мої друзі. Моя мама була більше схожою на суперзірку, вона красива, успішна, і я з нетерпінням чекала, щоб вона проводила зі мною час.

З бабусею було інакше, вона була мила і дуже любляча, але, на жаль, ні її, ні дідуся вже немає на цьому світі.

Багато років тому мама знайшла собі іншого чоловіка, з яким переїхала досить далеко від міста, де ми живемо. Вони обоє досить успішні в кар’єрі, тому побудували великий будинок, де живуть самі.

Мене це особливо не хвилювало, тому що я з вісімнадцяти років звикла розраховувати лише на себе Я живу на орендованій квартирі і не звикла чогось вимагати від мами.

Ми телефонуємо одне одному лише час від часу або відвідуємо один одного на дні народження, Різдво чи Великдень.

Коли я познайомилася з чоловіком, я навіть не сказала мамі, ми не звикли довіряти один одному. У нас було весілля під час “корони”, і оскільки мій Руслан теж не ладнає з батьками (друзі по нещастю), ми вирішили зробити маленьку церемонію лише з двома свідками.

Батькам ми все розповіли при першій же нагоді, але по телефону, вони були не в захваті, але що вони могли зробити.

Зараз у нас з Русланом двоє діточок, старшій доньці два роки, а молодший син народився цієї весни. Лише будучи матір’ю, я повністю усвідомила, наскільки “ніякі” стосунки між моєю матір’ю та мною.

Вона не тільки не виявила особливого ентузіазму, коли я сказала їй, що чекаю дитину, вона навіть не потрудилася приїхати до нас на виписку.

До моєї доньки вона вперше прийшла, коли їй було три місяці, а мого сина бачила один раз, як він з’явився на світ.

Я вже не кажу про те, що вона допоможе мені чи прийде пограти з дітьми чи напече пиріжків, як це роблять інші бабусі.

Щодо подарунків, то вона їх дарувала, але у мене склалося враження, що вона хотіла похизуватися, а не порадувати.

Взагалі, це й не дивно, навіть коли я була маленькою, вона зі мною не гралася і нічого не робила, завжди ставила себе на перше місце.

І, мабуть, досі вона себе так веде. Можливо, вона дійсно зацікавлена ​​лише своїм життям і новим чоловіком, але в іншому їй до всього байдуже. Вона успішна і красива, але також холодна і егоїстична.

Мій чоловік каже, що я не маю про це хвилюватися, що ми з нею, напевно, чужі люди, але мені за стільки років якось шкода себе.

Крім мами, у мене немає інших родичів, ми не зустрічаємося ні з батьком, ні з його родиною, моя мама також єдина дитина, і, як я вже сказала, її дідуся та бабусі вже немає в живих.

Я не хочу скаржитися чи нити на життя. Мені пощастило мати чудових здорових дітей і чоловіка, який є опорою і партнером. Ми бачимося з його батьками та родиною його сестрами, але ми не дуже порозумілися.

Бабусі та дідусі в основному піклуються про онуків своєї доньки, а до наших дітей особливого інтересу не проявляють, а просто спостерігають за ними.

Не знаю, як це описати, але останнім часом я відчуваю таку дивну порожнечу і мені шкода, що у дітей практично немає бабусі та дідуся.

Для мене вони були найважливішими людьми в моєму житті, і вони дали мені так багато.

Хотілося б якось налагодити справи з мамою, але не знаю, як це зробити і чи варто взагалі.

Щоб ви мені порекомендували? Жити і не зважати? Чи все ж робити щось, щоб зблизитись з мамою заради своїх дітей?

Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.

Передрук категорично заборонено!

У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!

Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube

You cannot copy content of this page