Дивне почуття, коли ти заміжня, але відчуваєш себе вдовою. Ні, чоловік мій Микита не зник без вісті. Просто йому є діло до всіх, але не до власної сім’ї. Допомагати іншим він завжди готовий, але вдома палець об палець не потрудить – він втомився, він відпочиває.
Я заміжня вже п’ять років, у нас з Микитою трирічний синочок Славик, який батька бачить дуже рідко. Ні, тато не вахтовик, не військовий і не шпигун. Тато у нас альтруїст у яскравій формі. Єдині люди, на кого не поширюється його бажання допомогти і врятувати, це ми з сином. На нас уже просто не вистачає часу і сил.
Він був таким завжди, але раніше це проявлялося якось не так завзято, та й якийсь романтичний флер відважного щедрого лицаря кружляв мені голову. Але зачарованість цим літературним персонажем минула, залишивши замість себе тільки роздратування.
У Микити, аби було зрозуміло, про що я, дуже широке коло спілкування і велика родина, тому завжди комусь потрібна допомога, а хто ж ще допоможе, якщо не він. Наступного дня після нашого весілля він допомагав хлопцям перебирати машину, на курорті у медовій подорожі допомагав сусідам стежити за дітьми, а на виписку мене з синочком не з’явився, тому що у сусідки знизу був потоп і він рятував будинок від затоплення.
Коли ж мені потрібна допомога, я натикаюся на фразу “почекай, зараз ніколи”. Вже втомилася спостерігати картину, коли чоловік приходить додому, я прошу його щось зробити, але він з виглядом великомученика вмощується на диван і говорить, як він стомився за день. Але потім приходить повідомлення або дзвонить телефон, чоловік підскакує і мчить знову когось рятувати. Втоми як і не було!
Коли у нас на кухні зірвало кран, чоловік не поїхав додому з роботи, а порадив викликати сантехніка. Гардину теж вішав інший чоловік. Так мені навіть коляску допомагає піднімати сусід, хоча Микита вдома лежить на дивані.
Пробувала розмовляти з Микитою, поснювати, напоумити, донести, що на першому місці має бути сім’я, але це марно, він мене ніби не чує. А почнеш трохи сильніше тиснути, зривається в конфлінт, говорить, що я його з друзями і близькими посварити хочу.
Чомусь коли нам була потрібна допомога, від його друзів і близьких прийшов тільки один чоловік. При доставці меблів довелося викликати вантажників, а коли його друг допомагав нам машиною, то зажадав потім повну ціну, яку взяли б і таксисти. А Микита, це я знаю точно, завжди допомагає безоплатно.
До слова, сам він не бачить, що дружба у нього в одні ворота – він дає, а там люди тільки приймають. Він все одно бігає їм допомагати. А вдома, щоб змусити його щось робити, треба влаштувати йому прочухана. Ну хіба це годиться?
Я зрозуміла, що живу, як вдова при живому чоловіку – допомоги ніякої, постійно десь вештається, а мені доводиться вдома бути і за дружину, і за чоловіка. Я і картину сама вішаю, і з дитиною займаюся, і продукти сумками тягаю, і готую. Виникає закономірне питання – а навіщо мені чоловік?
Грошей від Микити я толком не бачу, живу в своїй квартирі. Тільки прання стало більше і періодично на дивані якийсь дядько лежить. Заявила Микиті, що замислююся про розлучення. Він так обурився, куди ж там. Адже він такий добрий, хороший і пухнастий!
Згадав відразу, що у нього є дитина, і в разі розлучення він залишиться без батька. А він і так батька толком не бачить і не знає, яка різниця?
Дала Микиті випробувальний місяць, він обіцяв виправитися і більше часу приділяти сім’ї, мені і Славі. Я чомусь не надто в це вірю, але поживемо – побачимо. Принаймні, я буду знати, що чесно дала йому шанс.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
