fbpx
життєві історії
– Ні до мами в інше місто не пускає, – нарікає дружина, – ні на посиденьки з дівчатками залишитися. Думала, що як діти виростуть, стане простіше і легше, поживемо для себе, побачимо те, що в юності не встигли або не могли собі дозволити. А ні, у мене є і енергія, і інтерес до життя, а нічого не можу

– Ні, дівчата, я з Вами в кіно не піду, – каже Лариса подругам, – не пустить мене, потім таке почнеться, краще вже й не пробувати.

Слова, доречні дівчинки-підлітка, яку мамка не пускає на останній кіносеанс. А Ларисі 40 років. І не дозволяє їй піти не сувора мама, а власний законний чоловік Юрій, з яким жінка перебуває у шлюбі вже 20 років.

– Ні до мами в інше місто не пускає, – нарікає дружина, – ні на посиденьки з дівчатками залишитися. Думала, що як діти виростуть, стане простіше і легше, поживемо для себе, побачимо те, що в юності не встигли або не могли собі дозволити. А ні, у мене є і енергія, і інтерес до життя, а нічого не можу.

Лариса та Юрій одружилися ледь жінці виповнилося 20 років, чоловік старше своєї половини на 6 років. Через рік після весілля на світ з’явилися двійнята: син і дочка. Тепер діти вже студенти, самостійні у побуті.

– З ними в дитинстві було пекло, – згадує Лариса, – одні збори на прогулянку чого коштували. А я одна. Юра працював, моя мама далеко, а мама Юри вважала, що онуків досить бачити в свята. Я не в образі на неї за це, наші діти, наші і турботи.

Спочатку жінка була замкнена вдома, все її розваги в перші роки сімейного життя: прогулянки на дитячому майданчику або в парку, поліклініки, дитячий сад і школа. Мама відвідувала дочку сама, з подругами було зустрічатися колись.

– Ну чому б Юрі тобі не допомагати хоча б у вихідні? – питала мама по телефону, молоді, а сидите, як два овоча. Зібрали дітей і в кінофільм!

– Я і так за тиждень втомлююсь на роботі, – відмовлявся чоловік, – дай хоча б вихідні провести спокійно.

– Так, – погоджується Лариса, – Юрка довелося нелегко, він на двох роботах працював, адже у нас ще й кредит. Але кредит давно виплачений, діти виросли. А він не хоче нікуди і ніколи. Хоча ні, брешу, він дозволяв собі походи на рибалку або на футбол з мужиками. Навіть у вихідні, навіть, коли хлопці зовсім маленькими були.

– Я маю право на те, щоб провести вільний час, як мені хочеться, – відповідав тоді ще молодий чоловік на докори дружини, що з нею і дітьми його нікуди не витягнути, а з друзями – охоче.

Але і Юрій давно закинув свої походи: хтось із приятелів зовсім спився, хтось одружився і проводить час з сім’єю, та й чоловік Лариси з роками почав осідати вдома. На дивані.

– І якби ж то сам не ходить нікуди, – каже жінка, але і я зберуся – надуєтся, три дня може не розмовляти. Можна подумати, що потребує моєму цілодобовому сидінні поруч. Але ж він за цілий день може ні разу зі мною не заговорити: не вилазить з ноута або телефону.

– Я до мами на тиждень поїду, – повідомила Лариса чоловікові пару місяців назад, – скучила дуже і по ній, і по сестрі, і по подружкам дитинства.

– Поїдеш – заявив чоловік, – можеш назад взагалі не повертатися.

При цьому їхати разом чоловік категорично відмовлявся. Тут слід додати, що в інших аспектах життя Юра абсолютно не був таким: Лариса у нього не клянчити грошей, не звітувала за кожну копійку, Юра не вередував і не висловлював претензій по її куховарство, виховання дітей і ведення домашнього господарства.

– Так прикро стало, – каже Лариса, – немов я не до мами їду, а на курорт, та ще й не в самоті. Але я знаю, що слова ці – не порожній звук.

– Мамо, – я б так не змогла, – каже вже все розуміє дочка, – ти ще зовсім молода жінка, а вдома просто закисаєш. З татом ж нікуди не вийдеш: ні в театр, ні на виставку, ні до друзів. Жах. При цьому майже з 20-ти років одні пелюшки і наші соплі, вважай, життя не бачила.

А ось син навпаки, в усьому батька підтримує, сам домосід. Дочка Лариси, надивившись на сімейне життя батьків, не бажає виходити заміж рано і обзаводитися дітьми. І сама Лариса все частіше починає думати, що піти від Юри, її життя наповниться новими подіями, заграє яскравими фарбами. Але зважитися на це непросто.

– Син не зрозуміє, – вважає жінка, – квартиру ділити чи що? Або знімати собі житло. Але і так жити вже нестерпно. Я відчуваю, що все мимо мене проходить. А адже за нинішніми мірками, мені зовсім небагато років.

– Все це примха, – каже мама Юри, – вітер в голові. Посоромся, ти ж не дівчинка-студентка. Радуйся, мій син – відмінний сім’янин. А тобі все б пурхати!

Ось і як розсудити? Життя проходить повз в компанії чоловіка, від якого слова за цілий день не почуєш? Який і сам сидить на дупі рівно, і дружину нікуди не пускає?

Фото – ілюстративне.

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

facebook