fbpx

– Ні, мамо, не заїдеш. Твій останній візит обійшовся мені дуже дорого. І взагалі більше не заїдеш! – Синку, я до вас заїду сьогодні, бабуся зелень заморожену передала, а у мене в морозилці місця немає, нехай у вас зберігається, я потім заберу. – Давай ти поки забудеш нашу адресу, на рік-другий, добре? Прийшла я з роботи о десятій годині вечора. Знімаю кросівки, на поличку їх ставлю поруч з туфельками новими гарненькими. Туфлі? Де туфлі?

Ніколи не розуміла: чому для деяких людей приїхати в чужу хату і взяти те, що їм потрібно без дозволу – в порядку речей?

У моєму випадку так робить мама чоловіка Володі. Але бере вона не для себе, а для своєї молодшої сестри – вони живуть разом, різниця у віці у них велика і, можна сказати, свекруха її виростила. Виходить, що тітка мого чоловіка Алевтина старша за нього всього на 5 років.

То мати чоловіка бальзам мій відільє, то з морозилки м’ясо дістане, що я на котлети накрутила. Якось нову праску для волосся взяли, не спитавшись, як зазвичай. Я кинулася, відразу про свекрушеньку згадала, подзвонила їй:

– Вельмишановна мамо чоловіка, не зволите Ви відповісти, де ж мій чудо-пристрій для кучерів моїх неслухняних? Праска, чи то пак?

– Ой, я її Алі віддала, у неї своя згорів, їй треба. А ти собі нову купиш. Все, не можу говорити, – і гудки в телефоні.

А тут у нас з чоловіком річниця весілля намічається, п’ята. Запросив мене чоловік в ресторан з такого приводу. Сукня підходяща у мене є, а ось про туфлі я забула 4 роки тому, ще як при надії ходила. І вирішила я до сукні туфельками новими розжитися.

На 9-сантиметровій шпильці, чорна класика з червоною підошвою, сидять – як влиті, каблук не відчувається. На ногу напнула – не йду, а пурхаю! Розорилася, купила. Задоволена! Стоять туфельки на поличці в передпокої, чекають свого зоряного часу.

За тиждень до річниці весілля:

Затримали мене на роботі. Подзвонила я чоловікові, поплакалась на начальство несправедливе. А чоловік і сам не встигав за малою в садок. Мамі подзвонив, попросив забрати. Свекруха на роботу до чоловіка зайшла, в садок заїхала і внучку додому до нас повела. Ось тільки я про це не знала. Як чоловік потім буркнув:

– Менше знаєш – краще спиш.

Прийшла я з роботи о десятій годині вечора. Знімаю кросівки, на поличку їх ставлю поруч з туфельками новими гарненькими. Туфлі? Де туфлі?

– Вов! Де мої нові туфлі? Тут стояли, з ранку особисто їх бачила! – завила я на всю квартиру, аки лань поранена.

– Які туфлі? У тебе цього взуття – купа. У шафі дивилася? – чоловік зовсім проблеми не бачив.

– Яка шафа? Вранці тут стояли! Ось, на цьому самому місці! – тицьнула я пальцем. – Хто був? Ти малу сам забрав? Або мати твоя приходила?

– Мама приходила, я не встиг би, – зітхнув чоловік.

Я дістала телефон, набрала номер.

– Матусю чоловіка! Ви ж знаєте, навіщо я Вас турбую в таку пізню годину?

– Ні, невісточко, не знаю. Я вже спати збираюся, говори по справі і швидше.

– Туфлі мої, в передпокої на поличці стояли, новенькі, чорненькі. Де вони? – поцікавилася я.

– У Алі. У тебе багато взуття, я думала – ти й не помітиш. Повернути не зможу – вона каблук зламала. Нові купиш, – і гудки.

– Нові купиш! – я прокричала чоловікові. – Ти купиш мені нові туфлі!

Вова відповів так само, як і на всі попередні факти злодійства:

– Купимо, не збідніємо!

Щож, я такі туфлі виберу, щоб трохи армагедон від цінника не трапився! Щоб він по п’ятах за маманькою по квартирі ходив, наглядав, щоб до рук її нічого не прилипло!

Через 2 дні в магазині.

– Ти що? Так я собі комп’ютер новий купити можу! Ні! – кричав чоловік на весь магазин.

– Можеш купити новий комп’ютер, – погодилася я. – Але не купиш! Твоя мати туфлі взяла, відшкодовуй! Я хочу ці!

– Але ось, дивися, які гарні, і коштують в три рази менше, їх бери! – чоловік тицьнув мені під ніс якісь калоші.

– Вони незручні. Мої, які твоя мати поцупила, були зручні. І я не винна, що зручні для мене туфельки залишилися тільки по такій ціні. Ти ж не бачиш нічого такого в тому, що твоя мати у нас бере. Як ти там говориш? «Купимо – не збідніємо!» Купуй, кажу!

Додому я летіла, як на крилах. Нові туфлі були ще краще, гарніші, зручніші і дорожчі, ніж ті, що свекруха взяла. Коли ми з чоловіком підходили до під’їзду, подзвонила мама чоловіка:

– Синку, я до вас заїду сьогодні, бабуся зелень заморожену передала, а у мене в морозилці місця немає, нехай у вас зберігається, я потім заберу.

– Ні, мамо, сьогодні не заїдеш! І взагалі більше не заїдеш! Твій останній візит обійшовся мені дуже дорого! Давай ти поки забудеш нашу адресу, на рік-другий, добре? А я сам до вас з Алею заглядатиму при нагоді. Бувай!

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page