fbpx
життєві історії
Ні мої благання, ні сльози, не переконали батьків, що вони чинять не по-людськи. Мені нічого не залишалося, як змиритися зі своєю долею і мовчки будувати життя, але воно було не моє – чуже! В моє віконечко засвітило сонечко лише через 14 років. Але і ця історія не увінчалась успіхом

Ні мої благання, ні сльози, не переконали батьків, що вони чинять не по-людськи. Мені нічого не залишалося, як змиритися зі своєю долею і мовчки будувати життя, але воно було не моє – чуже! В моє віконечко засвітило сонечко лише через 14 років. Але і ця історія не увінчалась успіхом.

Мені 31 рік. Заміжня. Маю трьох дітей. У мене є все – діти, чоловік, гроші, повага в суспільстві, друзі та подруги. Крім одного, немає кохання. Мій чоловік дуже хороша людина, добра, турботлива, відповідальна. Але який би він не був, і хоч я прожила з ним стільки років і подарувала трьох дітей, я так і не змогла покохати Дмитра.

Все почалося з того, що через рік після закінчення школи, у 17 років, мене видали заміж. Ні мої сльози, істерики та втечі з дому не вплинули на моїх рідних. За їхніми словами, вони краще знають, що мені добре і в майбутньому я скажу їм лише дякую.

Мені нічого не залишалося, як змиритися зі своєю долею і мовчки будувати життя, але воно було не моє – чуже. Не можу сказати, що діти були небажаними. Я їх дуже люблю. Вони тепер єдина радість у моєму житті.

Я завжди заздрила своїм подругам, бачачи, як вони щасливі у шлюбі, скільки кохання та ласки вони отримують від своїх чоловіків. За 14 років спільного життя від чоловіка я не отримала навіть квітки.

Ось така вона людина. Стриманий та серйозний. Дмитро може дати гроші і сказати, купи, що хочеш. Він жодного разу не робив мені подарунків та сюрпризів, можна сказати я звикла до його характеру. Але мені завжди було прикро і заздрісно. А я так хотіла кохання.

Вийшло так, що я в одній соціальній мережі познайомилася з однією людиною. З першого разу Андрій здався мені таким близьким та рідним. Мені було з ним дуже цікаво і знову захотілося жити. Я почала доглядати себе, мені нарешті захотілося бути красивою. Я відчула себе коханою та бажаною.

Ми хоч і не бачилися в живу, але я встигла в нього закохатися. Я була така щаслива, рахувала хвилини, коли він мені зателефонує чи напише. Але в один момент я зрозуміла, що так не можна і треба розповісти йому про чоловіка та дітей та порвати з ним.

Хоча я думала, Андрій сам перестане дзвонити та зникне. І коли я йому зізналася, він мені відповів, що вже пізно, що вже любить мене і не готовий припинити зі мною спілкування і благав мене не міняти номер.

Я не знаю, брехав він чи ні, але наступного дня Андрій мені сказав, що у нього сльози самі по собі текли лише від думки, що мене більше не буде в його житті. Так як і я вже не могла без нього, ми й надалі продовжували спілкуватися та закохуватися один в одного все більше.

З Андрієм я була така щаслива, одна думка про нього змушувала мене літати в хмарах. У мене не було інших думок, у голові крутилися його жарти, його голос, його усмішка. Я забула про всіх.

Потім пішов з життя мій тато. Я впала в депресію, мені було дуже важко. Дмитро почав лаятись зі мною, а я просто мовчала. Не було ні сил, ні нервів відповідати йому. А Андрій підтримував мене і заспокоював.

Але вийшло так, що мій чоловік дізнався про все. Дмитро подзвонив Андрію, і наговорив йому різних гидот.

Може, він і правильно вчинив? Я знаю, що я не права. Але це була єдина людина, яка розуміла мене і любила. То була моя доля, яку я “профукала”.

Фото ілюстративне спеціально для ibilingua

You cannot copy content of this page