fbpx
життєві історії
Ні на вечерю, ні на Різдво, син з невісткою сказали, що не приїдуть. Мені образливо трохи, оскільки село знаходиться в двадцяти кілометрах від них, але, нехай там. Переживу. По сусідству у мене є найкраща подруга, яка також в цей день була одна. Ближче вечора я запросила її до себе. До того ж, розмова назрівала серйозна. Звісно, стосувалась вона невістки

Ні на вечерю, ні на Різдво, син з невісткою сказали, що не приїдуть. Мені образливо трохи, оскільки село знаходиться в двадцяти кілометрах від них, але, нехай там. Переживу. По сусідству у мене є найкраща подруга, яка також в цей день була одна. Ближче вечора я запросила її до себе. До того ж, розмова назрівала серйозна. Звісно, стосувалась вона невістки.

Того дня мені дуже хотілося виговоритися, а тут ще й привід, святвечір. Ми спершу зідзвонилися з Катериною, а коли я дізналася що й вона в цей день сама, запросила її до себе.

Коли зустрілися, побалакали на загальні теми, про здоров’я, а потім плавно перейшли на сімейні справи. Мені особливо розповідати не було чого, син одружився, онук росте, а ось подруга попросила порадити, як їй переконати сина та невістку, щоб подарували їй хоча б одного онука чи онучку.

У невістки це вже другий шлюб, вона старша за Павла, на шість років. Після розлучення з першим чоловіком ростила двох синів, ростила одна, тому що чоловік незабаром потрапив у місця не такі віддалені, аліменти приходили або мінімальні, або не приходили зовсім. Леся особливо на ці копійки не дивилася. Вона чудово зналася на оподаткуванні, а ще краще – як це оподаткування звести практично до нуля.

Директор боявся навіть дихати на неї, всі вимоги головного бухгалтера виконував блискавично. Це було логічно. До кінця року всі дебети-кредити сходилися до копієчки, підприємство з мільйонними оборотами показувало мізерний прибуток за рахунок витрат на “реконструкції”, “накладні витрати”, непередбачувані ситуації” та “форс-мажори”. Комісії з податкової завжди йшли ні з чим, причепитися не було до чого.

Леся за таку організацію потоків фінансів отримувала величезну зарплату і ніколи не оглядалася на свої особисті витрати. Вона мала принцип “хочу – куплю”.

Коли вони познайомилися з Павлом, вона теж швидко привчила його до такого стану справ. Після офіційного оформлення стосунків, Леся ніколи не питала чоловіка, скільки він заробляє, куди витрачає гроші. Вона не була жадібною, на карті у Павла завжди була солідна сума на особисті та сімейні витрати.

Спочатку він трохи комплексував з приводу явної переваги дружини у матеріальному забезпеченні, а потім заспокоївся. Своїх синів Леся балувала дорогими подарунками, вартість подарунків зростала разом із віком. Складні механічні та електронні іграшки трансформувалися в планшети, скутери, а коли синам стукнуло по п’ятнадцять років, вони двійнята, у них з’явилося по гоночному мотоциклі.

Звісно, ​​крім мотоциклів, з’явилися всі “супутні товари” — шоломи, шкіряні костюми… “Іграшки” вимагали багато уваги і вливання коштів. Паливо для мотоциклів було найлегшою статтею витрат. Кожна незначна запчастина, що вийшла з ладу, коштувала купу грошей, але Леся на це не дивилася.

Здавалося б, все чудово, у сім’ї мир, любов та достаток. Павло сам із задоволенням порався з мотоциклами пасинків, готував їх до нічних перегонів, словом, контакт із ними був дуже хороший.

Єдине, чого не хватало Павлу та його матері – власної дитини. Леся, коли заходила розмова на цю тему, просила навіть не порушувати питання збільшення сім’ї, і скільки не “залицялася” до неї свекруха, натякаючи, і прямо кажучи про те, що чоловікові потрібна своя дитина, Леся не реагувала.

Коли свекруха спробувала впливати на невістку через сваху, то отримала таку відповідь, що довго не могла прийти до тями, після чого вирішила порадитись зі мною.

Мати Лесі швидко розставила всі крапки над “і” — заявила, що сім’я живе за рахунок заробітків дружини, тож їй вирішувати, чи треба народжувати, чи ні. Додала, що, якщо Павло так хоче дитину, нехай навчиться її спочатку забезпечувати, а потім уже щось вимагає від дружини.

Що я могла порадити подрузі? Тільки одне – живуть, і нехай живуть, як знають, не треба втручатися у сім’ю сина і, тим більше, залучати сваху для “боротьби” з її дочкою, абсолютно логічно, що сваха стала на бік Лесі, виставивши при цьому Павла у не найпривабливішому світлі. Якщо його влаштовує таке подружнє життя, навіщо тиснути на те, що потрібна ще одна дитина? Так, це було б, напевно, не зайвим, і цілком дорослі чоловік і жінка самі повинні прийняти рішення про це.

Чи не так?

Фото ілюстративне