Юля – це 20-тирічна родичка мого чоловіка. Коли їй було років 5, її забрала у її матері бабуся – мама Юлі народила її без чоловіка і сильно гуляла, залишаючи дівчинку одну.
Коли і бабуся не стало, Юлю хотіли визначити в дитячий будинок, але на похорон бабусі приїжджало багато рідні і серед них знайшлася парочка, готова удочерити Юлю.
Іра з Дімою тільки одружилися, Іра доводилася рідною тіткою Юлі, вона теж зросла сиротою, тому пошкодувала, напевно, малятко. Іра говорила чоловікові:
– Подивися, яка вона красива? Давай візьмемо над нею опікунство?
Юля дійсно, дуже гарненька. Батьком її, ймовірно, був житель півдня, тому дівчинка, яка народилася від матері-блондинки, мала смаглявий відтінок шкіри, чорні очі з постійно сумним виразом, в обрамленні густих чорних вій і такі-ж чорні, густі, довге волосся.
Спочатку Юлька, як її називали, прийомні батьки дуже любили – балували її, купували наряди.
Діма добре заробляв і зовсім не пив спиртні напої. Іра навпаки, любила посидіти з друзями, вона весела, компанійська.
Щоб чоловік не лаявся на її часті узливання, вона почала його вмовляти посидіти разом з ними.
І Діма потихеньку втягнувся. Вже через кілька років Дмитро перетворився в сильно питущого чоловіка. Коли Діма п’яний – він втрачає людську подобу. Починає безпричинно ображати всіх оточуючих.
Іра сама у всьому винна, але так-як вона і сама була любителькою випити, пияцтво їх стало звичною справою і боротися зі згубною звичкою в цій родині ніхто не збирався.
Найгірше довелося Юлі. У Діми з Іриною народилися свої діти – два хлопчики, а батьки дуже мріяли про дочку. Про рідну дочку. Чомусь Діма почав вважати, що Юля своєю появою в їх житті, перекреслила його мрію мати рідну дочку.
Нібито, якби вони не взяли дівчинку собі, у них би могла народитися дочка, але Юля «перекрила якийсь канал» і тепер у них будуть народжуватися тільки хлопчаки.
Коли я приїжджала до них у гості, мене зустріла нормально тільки Іра, Діма ж спав п’яний. В їх місто я приїхала у справах, а так як тут я нікого, крім них не знала, то зайшла в гості.
Там я побачила сумну Юлю. Вона вже підросла, їй тоді було років 12-13.
– У вас же немає дітей? – запитав у мене прокинувшися Діма, – ось цю забирай! Я її ненавиджу! – Так він відгукувався про дитину.
– Чого дивишся на мене? – сичав він на Юлю.
– Чому не віддасте дівчинку в дитячий будинок? – питаю тихо у Іри.
– Ні, я поки без роботи сиджу, Діму теж то тут звільняють, то там… А за дівчину нам гроші платять. За опікунство. – зітхала Іра, – та й допомагає вона мені – за дітьми доглядає.
Йдемо з Юлею в магазин, обіцяла купити їй торт. Юля показує мені близьку дорогу до магазину. Спочатку зі мною рвалася піти Ірина, натякаючи, що треба б випити за мій приїзд, але я м’яко відмовилася.
– Як ти з ними живеш, не ображають тебе? – питаю я у Юстини.
– Ні, що ви, тітко. Мама з татом мене люблять, не ображають, – злякано говорить дівчинка-підліток, – тато сварить іноді, але це тому-що його з роботи звільнили…
Але пройшло пару місяців і Юлю забрали в дитячий будинок після того, як дівчинка кілька разів тікала з свого будинку.
Вона рано вийшла заміж, дуже рано – у 18 років, за 28-річного чоловіка. Зараз їй 23, у неї син, якому 4 роки.
Нещодавно Юля дзвонила Ірі і сварила на неї, плачучи:
– Ви зіпсували мені життя.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
