– Ні, я не можу собі такого дозволити! Що люди скажуть? Мене ж в “зубах” до кінця життя носити за такий поступок будуть, – не виходило з голови Галини. Жінка завжди привертала увагу чоловіків, та що казати, навіть жінки дивилися на неї з заздрістю, а тепер тай взагалі заклюють
Галині було 20. Маленька, худенька, рудоволоса дівчинка з величезними зеленими очима, що миготять наче перлинки. Вона вчилася в Педагогічному, на викладача музики в молодших класах. Так, вона музику любила, адже це і було сенсом її життя. Співала вона добре. Навіть більше ніж. Але ніде свій голос і не застосувала.
Ні, не через те, що не було де, а просто вона соромилася. Соромилася встати і заспівати, і усвідомити те, що вона краще за інших, в той час, як багато безголосих людей красувалися на сцені.
Через це вона не розлюбила музику. Вона співала. Для себе. Для дітей, яким викладала. Коли вона співала – навіть пташки зупинялися і сідали на підвіконня. Світ від цього здавався веселим і не таким поганим, а на душі ставало так приємно і тепло-тепло…
З ним Галина зіткнулася на великій перерві. Через потік школярів або через необережність випало все з рук. Він допоміг все підняти. Його звали Антон. Високий чорнявий хлопець, з бездонними карими очима. Він так спритно зібрав всі її зошити і з такою ж спритністю віддав їй в руки. Продзвенів дзвінок, а вони стояли на сходах і мовчки вивчали один одного. Ще хвилину постоявши, Галина поспішила, сказавши “Дякую”.
– Де я могла його бачити? В школі? Ніби ні… Може, у себе у дворі? Так, точно. Це він з хлопцями ганяє вечорами під її вікнами м’яч, вигукуючи і не даючи спати. – З цими думками Галина проходила пів дня сама не своя… – Закохалася! Людоньки, в кого? У школяра? Ні, зі мною не може такого статися. Йому і 18-ти немає! Ні-ні, потрібно викинути з голови.
Але це підступне відчуття прийшло до неї перед сном. Раніше на неї так ніхто не дивився… Так бажано… Так, як дивиться чоловік на жінку – з інтересом, з обожнюванням. А на неї чоловіки задивлялися. Та й не тільки чоловіки. Жінки теж, але з заздрістю і з таким обличчям, мовляв, така плюгавка має не один полк шанувальників і, напевно, вже всіх мужиків повідбивала у кого тільки можна було. Хоча вона знала, що це не так. І серйозних відносин у неї ще не було.
Чомусь не спалося. Антон ніяк не виходив з голови. Якщо подумати – що тут такого, коли дівчина старша за свого хлопця? Чесно кажучи, нічого…
Антон підійшов сам. На останньому дзвонику. Запросив на каву. Галина навіть і не чекала такого. Було дуже приємно і так незвично. Антон був хороший хлопець і кожна жінка хотіла б відчути на собі хоча б його погляд. Але він вибрав її. І незабаром сказав те, що точно вона не могла очікувати: – Я люблю тебе, Галина Василівна! Почервонівши, вона вимовила: – Ну навіщо Василівна? Можна просто, по імені…
Потім вони стали зустрічатися, незважаючи на відкритий протест з боку оточуючих, на зразок того що, “задурила хлопцеві голову”! Ну і нехай. Коли людина любить і щаслива – вона не буде звертати увагу ні на що. Перевірено і доведено.
Минув час. Антон закінчив школу і вони незабаром одружилися. Батьки Антона схвалили вибір сина і після ні разу не дорікнули його в цьому. Незабаром у них народився малюк – Віктор, маленький, рудий хлопчина, весь в маму! Його просто обожнювали, обдаровували безмірною кількістю іграшок і цукерок. Віктор ніколи не завдавав проблем, і бабусі охоче, по черзі сиділи з ним, коли батьків не було. За цими сюсюканнями і не помітили, як хлопчик виріс, і став відомим українським актором…
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – pl.freepik
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook