Того дня Оля задумливо пила каву в одній із львівських кав’ярень.
– Яке все-таки життя цікаве. У кожної людини своя доля.
З самого ранку, люди один перед оного, бігли хто куди. Оля пила каву і чекала свою доньку. Того дня вони повинні разом пройтись по магазинах. Найкраща подруга її Галинки виходила заміж, а та повинна бути дружкою – треба ж наряд відповідний підібрати.
– Оля? Ти? – почула вона доволі знайомий голос.
На неї дивився високий, з великим пузом, та, ще й геть лисий чоловік. Вона ледь впізнала в ньому того ставного красеня, за якого мало не вискочила заміж.
– Антон? Це справді ти? А ти змінився! – так і хотілося вколоти його. Стільки болю він їй завдав свого часу.
Познайомилися молоді люди в одному селі. Проводжали спільного знайомого в армію. З того часу, якось розговорилися. Виявляється, навіть живуть поруч, у сусідніх селах. Спільні інтереси були. Тому довго не думали – вирішили весілля відгуляти.
В селі вже повним ходом йшла підготовка до святкування. В Ольги на подвір’ї стояв великий шалаш, будка для музиків. В літній кухні поралися жіночки, якими командувала господиня. Вже й наварили, напекли, накоптили.
Наречені напередодні свого весілля повинні були бути на службі, щоб життя сімейне щасливим було. Сукня вже чекала свого дня, а наречена мріяла, щоб цей день запам’ятався їм на все життя.
– А не підкажете, де знайти Антона Коромця? Кажуть, на тутешній дівчині жениться?
– Так, так! Завтра весілля у них буде. А ви йому ким будете? – запитали бабусі під магазином.
– Не ким іншим, як тещею.
– О, ні. Тещу ми його добре знаємо, – засміялися ті у відповідь.
Жінка на автівці поїхала прямісінько до вулиці, де жила Ольга з батьками. На подвір’я вийшов Василь, батько Олі.
– Вам кого? – здивовано запитав він жінку.
– За зятем я приїхала.
– Яким ще зятем?
– Своїм! А ви знали, що ваш Антон моїй доньці пузо зробив, а женитись хоче на вашій? Я того не допущу! Не дозволю, щоб з неї хтось насміхався.
В цей час і наречені з’явилися біля брами, яка вже була прикрашена святковими стрічками.
Ольга ледь встояла на ногах, коли зрозуміла всю правду, і для чого приїхала ця жінка.
– Нічого, нічого. Ще знайдеш ти собі своє кохання. Ти ж не вагітна? А ось моя дочка вже скоро народжувати має. Не віриш? Давай підійдемо до машини, їй просто соромно виходити.
– Катрусю, а ну вийди но дитино!
З автівки вийшла тендітна дівиця, а поперед неї живіт, десь так, на місяців сім- вісім.
Олі мало земля не рухнула з-під ніг. Так соромно дівчині ще ніколи не було. Сам Антон розвернувся, сів в автівку, і поїхав до нової дівчини женитися.
З того часу вже багато років минуло. Оля вийшла заміж. У неї чудова сім’я. Двоє прекрасних діток: син і донька.
– А як в тебе склалася доля? – сказала жінка.
– Та так! Женився, але щастя немає. Катя моя народила дитину – “особливу” дівчинку, ось і мучимось все життя з нею… Я на двох роботах працюю, щоб на процедури хватало.
– Сам винен. Не я тобі дружину вибирала. Всього доброго!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook