Ніхто у нашій родині не хотів цього весілля, нікому вибір сина Юри не сподобався. Ну а тепер ми всі ставимо свічечки у храмах, аби вони розійшлися скоріше, розповім – зрозумієте
Він привів Катю до нас на сімейне гуляння. І як тільки вона почала розмовляти, всі родичі здивувалися. Ця дівчина зовсім не вміла поводитися шанобливо. З першої хвилини вона почала з нами розмовляти, ніби ми її подружки. А коли їй на тарілку подавали страви, вона відкрито крутила носом. Це їй занадто жирне, те несмачно. А коли за столом лунали жарти про учасників застілля, вона лише пхикала дулася.
Загалом, вся рідня була впевнена, що це триватиме недовго. Ніхто Катю бачити більше не хотів, і було очевидно, що син її роздивиться швидко. Але за півроку Юрко приголомшив нас новиною – він зробив своїй дівчині пропозицію, і та сказала «так».
Почуття того, що цей зв’язок приречений, не покидало нас, навіть коли ми вибирали кафе та меню для весілля. Юра ще студент, тому за значну частку фінансів відповідали ми. З боку батьків нареченої приходила матеріальна допомога, але вона й половини видатків не покрила.
На сукню вирішили також не витрачатися. Не дали синові взяти кредит на неї, а моя дочка позичила свою весільну сукню обраниці сина, цій Катерині. На це новоспечена наречена влаштувала цілу виставу. Адже їй хотілося нове плаття із салону, а не секонд-хенд-другі руки!
На весіллі наречена сиділа весь вечір із похмурим обличчям. Все через ту саму сукню. Її батьки поводилися так, ніби у житті їхньої доньки нічого такого не відбувається. Вели розмови про своє життя. А коли наїлися, ще раз привітали молодят та поїхали додому. Це був єдиний раз, коли ми бачили сватів.
З того часу минуло 2 роки. Сімейне життя сина виявилося далеко не безхмарним. Юра і Катя постійно сперечаються. Кілька разів син навіть приїжджав до нас із речами, а згодом повертався до неї миритися. Тоді в них настає період затишшя, а через час все за новою повторюється по колу. Невістка постійно незадоволена моїм сином і вимовляє мені про це. Я ж намагаюся ніяк не втручатися в їхнє життя. Навіть у гості перестала ходити. Їхня квартира в такому стані, що згадувати лячно. Моя невістка – точно не господиня.
На тому тижні ми з чоловіком відзначали перлинове весілля, 30 років разом. Зрозуміло, запросили сина із його дружиною. Крім них, до нас у гості приїхали усі найближчі родичі. За звичкою сіли за стіл, і ось мій брат повідомляє, що у них для нас великий подарунок. У кімнату внесли картину – сімейний портрет. На ньому були я з чоловіком, дочка із зятем і онукою та син. Один.
На це брат посміявся, що потім не треба буде нікого замальовувати. Невістка одразу – в сльози. Катя вибігла з дому, і син слідом за нею. Тепер Юрко із нами взагалі не хоче спілкуватися. Навіть мої слова про те, що я не знала нічого про картину, на нього не подіяли. Ми всі, за його словами, несправедливі до Каті. Отже, він ні з ким не розмовляє.
Так, жарт не вдалий. Але все ж таки жарт. Навіщо через це таку драму влаштовувати? Я все ще сподіваюся, що вони розлучаться. Втім, як і всі рідні сподіваються. Цей шлюб довго не протягне. Ми навіть ставимо свічечки у храмах, аби вони розійшлися скоріше. Так буде для всіх краще, особливо для Юри.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
