Жили ми з чоловіком Віктором нормально, народили і виховували двох донечок. Купили квартиру трикімнатну, але досить невелику. Довго виплачували іпотеку. Були звичайною родиною, не багатою, з фінансовими труднощами, але дружною, мали любов, взаємоповагу, довіру.
Вітя все просив мене погодитися на третю дитинку, мріяв про сина. Достаток у нас, як я вже сказала, був не дуже, та й здоров’я моє не надто сприяло вагітності. І все ж я погодилася, і в 35 народила синочка Миколку, як і хотів чоловік.
З одного боку, стало ще важче, з іншого – була щаслива, мені допомагали дівчатка, яким вже було 13 і 10 років. Донечки справді просто рятували мене, хоча й самі вимагали багато уваги й часу: шкільні завдання, позашкільні зайняття і таке інше. А от прибирати, готувати – до цього вони бралися охоче разом зі мною.
Здавалося, все добре. Вітя знайшов нову роботу з більшою зарплатнею, я теж збиралася після того, як Миколка піде в дитсадочок, повернутися на свою роботу в нашій місцевій районній адміністрації.
Але коли Колі виповнилося три роки, Вітя неочікувано, в один день, зібрав речі і пішов від мене до іншої, молодшої жінки, своєї колеги.
Тільки той, хто пережив подібне, зможе зрозуміти, що я пережила… Рятували діти, розуміння, що я їм потрібна.
Вітя приходив до дітей, я не перешкоджала. Але мені дуже важко було його бачити.
Одного разу він попросив Взяти Миколку на вихідні до себе. Я спочатку не хотіла, але потім погодилася. А ми з дівчатами взяли велосипеди і поїхали в ліс, до озера, влаштували пікнік. давно я так не розслаблялася!
Донечки самі не хотіли знайомитися з новою татовою «тьотьою», а от малого Вітя почав все частіше брати до себе.
Закінчилося тим, що Миколка тепер живе з татом і тепер беру його на вихідні я.
Справа в тому, що в тієї жінки, яку полюбив Вітя, своїх діток немає й не буде, а до Колі він дуже прив’язаний, запевнив мене і весь час доводить, що малому з ними добре.
Можете мене також осудити, але я не жалкую про своє рішення. Фізично мені зараз набагато легше, дівчатка величенькі, я вийшла на роботу, є час і для себе. Навіть в кафе чи кіно з подругами маю змогу іноді вибратися.
Нещодавно в моєму житті з’явився чоловік, який приділяє мені увагу, дарує квіти, запрошує на побачення.
Мені з ним цікаво, затишно.
А синочка я бачу досить часто, він майже кожного тижня буває в нас, спілкується з сестричками.
І хоча ніхто з рідних мене не підтримує, а, навпаки, засуджують, я вважаю, що вчинила правильно.
Автор – Олена К.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, mamovediya.com.ua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
