Алла жила скромно в малогабаритній однокімнатній квартирці, яка дісталася їй від матері. Робота секретаркою не дозволяла шикувати, грошей вистачало тільки на найнеобхідніші речі. Батька не знала, мати розлучилася з ним, коли Аллочка була зовсім маленькою. На всі питання про батька і про бабусю мати відмовчувалася і лише одного разу сказала, щоб дочка не надумала шукати своїх родичів з боку батька і нічого від них не брала. Тому повідомлення нотаріуса з проханням відвідати його контору для відкриття заповіту заінтригувало дівчину.
***
Нотаріус, повний літній чоловік, після дотримання всіх формальностей, пов’язаних з підтвердженням особи, запитав:
– Ви знали Парамонову Мар’яну Микитівну?
– Ніколи не чула цього імені, – здивувалася відвідувачка.
– І, тим не менш, це ваша рідна бабуся, тобто мати вашого батька. Вона склала заповіт, і все своє майно залишила вам як єдиній своїй родичці. Майно становлять будинок площею 90 квадратних метрів, земельна ділянка площею близько 60 соток і старовинний амулет. Спадщина, звичайно, невелика, але це все, чим володіла ваша бабуся.
«Для когось невелика, а для мене зайвою не буде. Якщо продати будинок разом з ділянкою, то цілком можна купити ще одну квартиру в центрі. Жити буду в своїй, а нову квартиру здаватиму в оренду», – мріяла майбутня спадкоємиця.
– Але спадок стане вашим тільки за однієї умови: протягом 7 днів після відкриття заповіту ви повинні жити і щоночі проводити в бабусиній хаті і весь цей час будете носити з собою сімейну реліквію – амулет з рубіном, – продовжував нотаріус. – Мар’яна Микитівна шкодувала про те, що стільки років не знала внучку і, припускаючи, що ви захочете продати будинок, дуже хотіла, щоб спадкоємиця хоч трохи в ньому пожила.
***
До селища Алла дісталася ближче до вечора і довго шукала потрібну адресу. Сільські жителі чомусь були неговіркі, почувши про «Мар’їну садибу», махали в невизначеному напрямку і відверталися. Лише одна жінка похилого віку, пошкодувавши втомлену дівчину, провела її по вулиці і вказала на будинок, що стояв окремо на краю села.
– Це, дитинко, Мар’їна садиба. Ось, якщо скажу – не ходи туди, адже не послухаєш мене, вірно? – Аллочка заперечливо похитала головою. На вигляд житло було добротним, міцним і за його продаж можна було виручити непогану суму.
– Тоді запам’ятай, – продовжила жінка, – якщо раптом стане погано або допомога знадобитися, приходь в гості, ти бачила, де живу. Звуть мене бабою Вірою.
***
У будинку були всі зручності – опалювальний котел, водопровід, бойлер для гарячої води і цілком нова сантехніка. Скрізь було чисто, але якось незатишно, пахло пилом і сушеними травами.
Незважаючи на втому, Алла швидко протерла пил, вимила підлогу і розклала продукти. Перекусивши на швидку руку і вимившісь у ванній, вона лягла спати.
Серед ночі вона прокинулася від дивного почуття, було чути шепіт, неначе хтось бурмоче молитву, але не було зрозуміло жодного слова. Амулет на грудях став теплим і червоний рубін в ньому немов пульсував.
Дівчина простягнула руку за мобільним, але телефон, як на зло, виявився розряджений. Вставши з ліжка, дійшла до дверей в спальню і хотіла включити світло, але електрики не було. Аллі стало не по собі, вона поспішила повернутися в ліжко, але натрапила на щось пухнасте «Звідки взявся чорний кіт?» – встигла подумати дівчина і втратила свідомість.
Ранок зустрів Аллу співом птахів і сонячною погодою. Ніяких тварин поруч не було, амулет затишно і вже звично висів на грудях, а мобільний був заряджений. Давалася взнаки незрозуміла слабкість і неспокій.
День пройшов в господарських клопотах – прання, прасування, прибирання, робота в саду. Непомітно настав вечір, а за ним ніч.
Рівно о 23:00 вимкнулася електрика, а в вікно пошкребли і пролунало нетерпляче нявкання. Алла запалила свічку і відкрила вікно, в яке застрибнув чорний кіт. Він по-хазяйськи пройшов на кухню, сів біля холодильника і вичікувально подивився на свою нову господиню. Довелося віддати йому останнє молоко з хлібом.
Дівчина пройшла в спальню і лягла в ліжко, кіт нахабно забрався зверху і, влаштувавшись на її грудях, почав сито і задоволено муркотіти.
Уві сні Аллі не вистачало повітря, прокинувшись серед ночі, дівчина зіштовхнула з грудей кота і встала.
Яскраво-червоний рубін знову незвично пульсував в такт голосу, який пошепки, співуче читав якусь молитву. Електрики не було, мобільний телефон не працював, тому дівчина взяла свічку і пішла на голос.
Кіт схопився з ліжка і попрямував разом з нею, неабияк заважаючи і плутаючись в ногах. Алла обійшла всі кімнати і зрозуміла, що шепіт голосніше чується поруч зі старою коморою. Вона підійшла, відкрила двері і з жахом закричала – з комори з гучним карканням вилетіла ціла зграя ворон.
Вранці Аллочка прокинулася і зробила невтішний висновок – їй терміново потрібна допомога. Якщо події першої ночі можна було списати на перевтому і зміну обстановки, то повторення видінь говорить про те, що вона чи зійшла з розуму, або з цією спадщиною нечисто. Тут дівчина згадала, що допомогу їй пропонувала літня жінка: «Можливо, баба Віра дещо знає про мою бабусю або про чортівню, яка тут діється».
***
– Заходь, дитинко, знала, що прийдеш! Сідай чаю поп’ємо, – ласкаво зустріла сусідка. Спочатку дівчина не збиралася все розповідати, побоюючись, що її вважатимуть божевільною, але старенька була настільки доброзичлива, що Алла виклала всі пригоди без приховування.
– Мар’яна завжди сильною потомственою чаклункою була, – почала розповідь баба Віра, – я теж дещо вмію, але я людям допомагаю, а вона нічим не цуралася. А як постаріла, так дуже кінця боялася і не хотіла йти. Силу свою чаклунську в амулет закрила, мабуть, в той, який зараз на грудях носиш. А всі страхи твої нічні аж надто на підселення схожі. Стара чаклунка може вселитися в тіло кровної родички і знову знайти в ній життя. Як себе почуваєш, дитинко?
Аллочка зізналася, що останнім часом відчуває жахливу слабкість, і головний біль, іноді так погано, що паморочиться голова і вона боїться втратити свідомість.
Старенька встала, взяла пучок трав, наламала якихось гілочок, заварила їх окропом і дала дівчині питво.
Після відвару голова стала ясною, слабкість відступила. Баба Віра поклала руку їй на голову і щось пошептала.
– Важко доведеться, дитинко, сильна Мар’яна стала. Але не бійся, в тобі – її гени, а, значить, теж є сила чаклунська. Я дам землю освячену і свічку церковну. Підеш сьогодні опівночі на бабину могилу, посиплеш на неї землю, увіткнеш свічку і прочитаєш цю молитву. І йди, тільки не смій обертатися, що б не почула. А вдень відпочинь, дитинко.
***
Увечері небо затягнуло хмарами, ближче до півночі почалася гроза. Пориви вітру збивали з ніг, кидалися струменями дощу в обличчя, небо сяяло і гуркотіло. Здавалося, сама природа усіма силами намагалася зупинити Аллу. Але вона попри все зібралася, замоталася в дощовик і вийшла в негоду.
Йти було важко і лячно, ліхтар майже не висвітлював дорогу, за пеленою дощу нічого не було видно.
Нарешті знайшовся потрібний горбок, з фотографії, дивлячись на неї, посміхалася Парамонова Мар’яна Микитівна.
Аллочка запалила свічку, встромила в землю і за спиною почула жахливе виття. Тремтячими руками розв’язала вузлик і висипала освячену землю, а потім швидко-швидко зашепотіла слова молитви. На останньому слові земля під ногами здригнулася і дівчина кинулася бігти. Ззаду щось вило і гуркотіло, потім почулося ляскання крил, і на неї обрушилася зграя ворон.
Птахи хапалися кігтями, дряпалися і намагалися клюнути в обличчя. Вона бігла, вже не розбираючи дороги, і шепотіла: «Не дивись назад, тільки не дивись назад…».
Ранній ранок застав Аллочку на дивані в кухні «Мар’їної садиби», а поруч клопотала баба Віра, смачно пахло трав’яним чаєм і пирогами. Насамперед дівчина торкнулася грудей і не знайшла амулет, який став уже звичним. Старенька обернулася до неї:
– Молодець, дівчинка, вигнала Мар’яну, тому пропав чаклунський амулет і тебе не потурбує більше ніхто, будинок став чистим. А я тобі ось пирогів спекла.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, “Фотопланета”
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
