Ніколи не думала, що мої розумні й інтелігентні батьки на старість перетворяться в «плюшкіних» і так захламлять квартиру старими і непотрібними речами, що не пройти! Вони зробили зі своєї колись чепурної і охайної оселі склад старих речей. Душа плаче! А мама говорить: це все знадобиться! Кому? На якому світі?Сміх та й годі, від сусідів за їхній зовнішній висгляд соромно, ходять у мотлосі…
Ніколи не думала, що мої розумні й інтелігентні батьки на старість перетворяться в «плюшкіних» і так захламить квартиру старими і непотрібними речами, що і не пройти! Вони зробили зі своєї колись чепурної і охайної оселі склад старих речей.
Вони не викидають навіть поламані речі, складаючи все на балконі. Мама говорить: це все знадобиться! Сміх та й годі.
Квартира перетворилася в склад непотрібних речей. Коли приходжу до них, застаю тата за черговим лагодженням якогось мотлоху, а мама вже поштопала і підлатала увксь старий одяг, в ньому і ходить, мені вже сусідів і знайомих соромно.
Я купую їм одяг, але коли приходжу, бачу маму в старому халаті, а на моє запитання, де новий, вона відповідає: «Це ще в доброму стані, а новий нехай поки полежить!». Ходять у мотлосі…
Я вже вирішила, що у них якісь відхилення, хоча не можу зрозуміти, як у обох відразу це сталося, що на них так вплинуло, і записалася до психолога. Вона довго розпитувала про їхнє колишнє життя, чи не потребували вони постійно, чи вистачало їм грошей.
Так все у них було нормально! Жили, як усі, навіть краще, адже обоє працювали на керівних посадах і отримували хорошу зарплату.
У нас з чоловіком теж є все необхідне для нормального життя – квартира, машина, робота. Тоді психолог сказала, що, швидше за все, це вікове і багато людей похилого віку на генетичному рівні переживають і хвилюються, що не зможуть себе прогодувати або одягнути, коли зовсім постаріють. Але ж вони не самі, є ще я, мій брат!
Нашій з чоловіком донечці 20 років, вона вже два роки не відвідує бабусю з дідусем, хоча раніше дуже їх любила і все канікули проводила тільки з ними.
Коли я її прошу поїхати хоча б на кілька хвилин, щоб порадувати їх, вона каже, що їй там важко морально, дуже важко дихати таким повітрям і дивитися на той хлам, що вони зібрали. Каже, що це не ті бабуся і дідусь, яких вона знала раніше. Зараз мені вже і самій не віриться, що ці люди колись були іншими, що я довіряла їм свою дитину, і вони їздили з нею і на море, і на дачу. Чому так сталося, що я упустила?
Дуже прикро і не зрозуміло це все.
Автор: Ірина
Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!