fbpx
життєві історії
Ніна Олександрівна всіма силами намагається насолити мені, геть пнеться. І їй невтямки, що якщо не добре мені, то не дуже і її синові та її онукові. Мені навіть не за себе прикро, як за коханого чоловіка та сина душа не спокійна. Насправді, простіше купити нову, ніж упорядкувати цю трикімнатну. Але! Ми маємо бути вдячні, а ми вдячні, і тепер терпіти всі вимоги господарок квартири – свекрухи та її матері. Або моє третє і єдине вдале очікування малюка

У мене дуже непрості взаємини з мамою чоловіка Ніною Олександрівною. Вона всіма силами намагається насолити мені, геть пнеться. І їй невтямки, що якщо не добре мені, то не дуже і її синові та її онукові.
Мені навіть не за себе прикро, як за коханого чоловіка та сина душа не спокійна.

Коли ми тільки сходилися, нам надали для проживання квартиру, трикімнатну у дуже сумному стані. Насправді, простіше купити нову, ніж упорядкувати цю трикімнатну. Але! Ми маємо бути вдячні, а ми вдячні, і тепер терпіти всі вимоги господарок квартири – свекрухи та її матері. Наприклад, зроблений на кухні капітальний ремонт при першій суперечці виявився: «занедбали квартиру, адже квартиру віддавали цукерочку!»

Ага, а жир який я зі всіх поверхонь пошкрябувала, це шар карамелі!

Або моє третє і єдине вдале очікування малюка і острах природнього народження були зустрінуті “заспокоєнням”. А на виписку зсвекруха так і не з’явилася зовсім, прикинулася слабкою, але на застілля вечірнє вчотирьох зі сватами зізналася, що з сином непорозумілася і не пішла.

Я люблю свого чоловіка, але його свята любов до матері мене непокоїть.

Я виросла не в ідеальній сім’ї, я чудово бачу, що собою представляють мої батьки. Я їх люблю, але це не скасовує їхніх мінусів. А тут прямо рожеві окуляри.

Через свекруху ми розходилися на півроку, важко було обом, дитина на той момент ще не досягла і однорічного віку. Мама чоловіка інтересу до дитини ніколи не виявляла. Як росте, що їсть, у що вдягається. Їй байдуже із високої дзвіниці.

У знаєте чому так? Тому що я не звикла, що до мене додому кожен день без запрошення ходить чужа тітка. Поняття особистого простору взагалі не існує у цієї жінки: «А що, ми до батьків ходили щодня, ніхто нічого не говорив».

І взагалі все одно, що ходили вони до літніх батьків, а тут навпаки, «матуся» до молодят без дзвінка і попередження ходить.

Ішов час, я примирилася. Навіть трохи спілкуватися почала. Бо вона з онуком три через три почала сидіти.

Не поспішайте кидати в мене камінням. Вийшла я працювати у рік і чотири синові, бо втомилася сперечатися з нею за роботу чоловіка. Вона ж його вивчила на бюджеті, де він ще інженерну посаду знайде, ну і що, що за копійки, ну і що що їсти нічого, зате інженер! І сотні дзвінків «Яким нерорзумним, ти, синку, будеш якщо роботу поміняєш», а його зарплати навіть на оплату первинних потреб не вистачало!

Коли ми сходилися з Олегом, моїм єдиним проханням було, щоб зі мною ніхто з його сімейства навіть не намагався контактувати. Усе! Онука даю, самим спілкуватися не забороняю, мене тільки не чіпайте, будь ласка.

Пішов мій малюк у садочок, комісії та інше перед садком, поставили мене в глухий кут. Почала я зі свекрухою спілкуватися, на тему сина, бо три дні він із нею.

Наше спілкування закінчилося швидко, швидко онук, раніше іменований не інакше як “улюблений”, став не потрібен.

Засмутилася до сліз. І тут дзвонить мені ні з того ні з сього бабуся чоловіка, мама свекрухи, 83 років, і починає мене вчити, що дитя так себе веде тому що не хрещене, і взагалі ми розумних людей не слухаємо. Я коректно повідомила, що мені не подобається ця розмова і я маю намір її завершити. І поклала слухавку.

Усе! Зіф мною тепер взагалі не спілкуються, ні син, ні онук тепер нікому не потрібні. Ми невдячні. Мені довелося звільнитися, чоловік тепер працює і забезпечує сім’ю один, благо, недавно вдалося перемогти свекруху і вмовити чоловіка поміняти роботу, а я сиджу з сином, який тепер бабусям обом і задарма не треба.

Ось такі  справи. А так – все добре.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.