Ніна степанівна підходила до паркану дитячого садочку, чекала, плакала… Дивилася крізь паркан на свою маленьку онучку. Оце і все її щастя.
Біля цього дитячого садка Ніна Степанівна гуляла часто разом з вірним другом – собакою. Ніна Степанівна була дуже дорого одягнена, завжди доглянута та накрохмалена. Жінка з’являлася біля паркану саме тоді, коли діти виходили на прогулянку. Вона тихенько зупинялася і починала милуватися однією дитиною.
Романка росла дуже допитливою та красивою дитиною. Вона рано почала розмовляти, швидко знаходила контакт із однолітками та була улюбленицею всіх вихователів. У свої чотири з половиною роки дитина чудово читала і вважала, чим дуже дивувала оточуючих. А як Романна виразно декламувала вірші! Дуже шкода, що її бабуся ніколи не бувала на виступах онучки…
Прогулянка закінчилася, і дітлахи зайшли на обід і денний сон. Літня пані зітхнула і вирушила додому, ведучи за собою на повідку свого пуделя. Дзвінку вже добляче набридли ці щоденні вилазки до дитячого садка, але чинити опір волі господині він не смів.
Ніна Степанівна поспішала додому, щоб розповісти чоловіку, як підросла Романка. Марк Петрович не брав участі у походах дружини. У нього барахлило серце, і він побоювався, що просто не зможе витримати таку бажану зустріч.
Дорогою додому Ніна Степанівна набрала свого сина Олега.
– Синочку, але може хоч на годинку. Давай її іграшками підкупимо, щоб матері нічого не сказала? – запропонувала вона йому.
— Мамо, ну як ти собі це уявляєш. Маргарита категорично заборонила приводити доньку до тебе. У неї на тебе давня образа. І ти зараз ставиш мене в дуже незручне становище. Ти ж знаєш, яка Маргарита категорична. Вона зробить мені вирвані роки, якщо дізнається, що Романка бачилася з вами. Донька і так постійно питає, де її дідусь та бабуся. Ви для неї поїхали у відрядження… Все, мамо, прощаюся, біжу на нараду.
Ніна Степанівна з гіркотою поклала трубку. Як вона втомилася від цієї ворожнечі… І чому Маргарита не розуміє, як важко бабусі не бачити внучку?
Вдома Марк Петрович, відірвавшись від політичної газети, запитливо глянув на дружину.
– Марку, все добре! Виросла так! Дуже схожа на Олега маленького. Завжди з усіма грається та дружить.
– А ти не питала у сина, може, що змінилося… — з надією відповів Марк Петрович.
– Нічого не змінилося. Все так само… — зітхнула жінка і пішла готувати пиріг.
Увечері вона набрала свою давню подругу і спробувала їй поскаржитися на непокірну невістку.
Але Аллочка категорично зупинила голосіння Ніни Степанівни і різко відповіла:
– А ти що розраховувала? Чи тобі нагадати? Коли Олег вперше привів Маргариту додому, ти закотила виставу, що вона не вашого кола. Бачите у неї мама вчителем працює, а батька взагалі немає… Ти ж думала, що на твого Олежика позаритися дочка президента, напевно… Після цього ти їм жити не давала, поки вони не повідомили, що дитя чекають. А тоді що?
Поволокла Маргариту до лікаря! Вже про все домовилась. Добре, у твого чоловіка скрізь були зв’язки. І чим це скінчилося? Втекла дівчина через вікно в туалеті просто в лікарняних капцях. І після цього, зауваж, вона тебе і на весілля запросила, на яке ти демонстративно не прийшла, і з народженням онучки привітала. Ти хоча б посоромилася їй тепер у очі дивитися і чогось вимагати. Вона маму втратила, коли була на восьмому місяці, а ти далі свою пісню співала, що та дитина не від Олега. Ось тепер ходи і милуйся своїм маленьким Олежиком в дівочому вигляді. Як на мене, то ти заслуговуєш саме на таке! – на останніх словах Аллочка пирхнула і кинула трубку.
Ніна Степанівна гірко заплакала. Їй було лячно страшно уявити, що трапилося б, якби невістка тоді не втекла через відчинене вікно… Не було б Романки. Такої славної та тямущої, найулюбленішої та найкумеднішої!
Ніна свого часу вийшла заміж за розрахунком. Вона дуже поважала Марка Петровича. Той для своєї дружини зірки з неба діставав.
Коли народився Олег, Ніна зажила, як королева. У неї були і няні, і домробітниці, і нові сукні щотижня. У сина вона вклала все своє кохання, невитрачене на чоловіка. А от олег закохався у просту дівчинку, яка мешкала у сусідньому будинку. Чого їй Маргарита тоді так не сподобалася? Висока блондинка, добре вихована і спокійна.
Син орендував квартиру і почав жити з нею там після весілля. Досі не прийняв ту трикімнатну, яку вони для нього готували. Все сам, та сам…
А Маргарита виявилася чудовою господинею. Романка завжди в чистому, з акуратною зачіскою та усміхнена. Олег каже, що і на танці ходить, і на англійську. Та й росте вона красунею! Один сміх та артистичність чого варті!
Ніна Степанівна згадала, як вона вперше побачила сина після річної давності конфлікту… Тоді вона категорично заявила, що на хрестини онуки не прийде і взагалі дитина точно не від Олега. У відповідь Маргарита сказала, що з неї досить і вона ніколи в життіРоманну не побачить.
Ніна Степанівна випадково зіткнулася із сином у супермаркеті. Він тримав на руках однорічну дитину, яка заливисто сміялася. У жінки тоді подих перехопило… На неї дивився маленький Олег у рожевому комбінезончику.
— Синочку, привіт! – видихнула вона.
– Привіт, мамо! – обізвався Олег. – Це Романна… – зніяковівши продовжив він.
— На честь мого тата назвали… Дякую, рідний! А можна, я потримаю її на руках… — тремтячим голосом попросила Ніна Степанівна.
– Звісно! Але Маргариті не слова… — і син простяг їй усміхнену лялечку.
Романка відразу ж визнала бабусю і ніжно погладила її по щоці. Того моменту ніна Степанівна ніколи не забуде. Стільки в ньому було тепла та ніжності!.. Вона домовилася із сином, щоб той регулярно приводив до неї дитину, таємно від дружини. Перші півроку все йшло ідеально. Але потім Романка почала лепетати і навіть говорити слова «діда» та «баба». Побоюючись гніву дружини, Олег припинив зустрічі, адже мала могла вже розповісти матері про такі небажані для неї візити.
Олег періодично заводив розмову з дружиною щодо своїх батьків. Але Маргарита лишалася непохитна. Їй і самій було важко від свого рішення, бачачи, як чоловік метаєься між двома вогнями. Образа псувала її життя. Однією відрадою була Романка.
Якось у гостях у подруги Маргарита познайомилася з молодим чоловіком. Гліб був молодший за неї на десять років. Він мав дуже спокійні красиві очі, схожі на темний шоколад. Хлопець навчався у семінарії та планував присвятити своє життя служінню Богу.
– Чому ви така сумна? – запитав він її прямо. Рита зітхнула і раптом… розповіла зовсім незнайомій людині про все, що її обтяжує вже протягом довгих років. Гліб похитав головою.
– Ви самі страждаєте від того, що не можете пробачити свою свекруху. І вона місця собі не знаходить… Бог велів прощати. Він і свого сина віддав заради прощення! Як тільки ви відпустите образу, ваше життя одразу ж зміниться.
Маргарита всю ніч не спала і думала над словами Гліба. Наступного ранку вона взяла за руку Романку і вирушила не до дитячого садка, а до зовсім незнайомого подвір’я. Трохи хвилюючись, Маргарита тихенько постукала у двері.
– Хто там? – запитав жіночий голос.
– Відчиніть, це Маргарита! – відповіла жінка. За дверима запанувала тиша. За кілька секунд Ніна Степанівна ривком відкрила двері, а їй назустріч кинулася Романка.
— Бабусю, це ти? Як я рада, що ти нарешті приїхала! Не треба вам більше у такі довгі відрядження їздити! А що то за пес? А де дідусь? – питання сипалися з вуст Романки, як з рогу достатку.
Не дочекавшись відповіді, дівчинка побігла до кімнати. Ніна дивилася на невістку і мовчала. Нарешті вона глибше вдихнула і сказала:
– Вибач мені, дочко! Я була такою черствою і несправедливою! Я така рада, що Романка народилася, і вона така схожа на Олега. Дякую тобі за внучку!
У Маргарити на очах заблищали сльози.
– І ви мені, Ніно Степанівно, вибачте! Стільки років я не давала вам спілкуватися з Романкою, а час не повернеш…
Жінки обійнялися. До них із зали вийшов Марк Петрович. На руках він тримав Романку. З очей старого теж котилися сльози. Ніна зателефонувала сину і той приїхав із роботи, влаштувавши незапланований вихідний. Вони до пізнього вечора говорили за столом та пили чай. Романка заснула на руках у дідуся.
А наступного дня у всіх почалося нове захоплююче життя, в якому більше не було образ і болю. У цьому житті у Романки були люблячі дідусь і бабуся, а Маргарита знайшла матір, у якій так потребувала.
Одне правильне рішення може змінити все життя! Головне – прийняти його вчасно!
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
