fbpx

Ніна Валентинівна була впевнена, що ми оплатимо всі її борги, бо як вона любила нам наголошувати: “Це все вам колись дістанеться!” Ага, ключове слово – колись, а точніше, хтозна! Ні ми, ні сім’я її другого сина – не допомогли. Хоча ні, я дала хорошу пораду, і на цьому нехай подякує. Як до столу покликати, то нас дуже багато, вона таку кількість ротів не прокормить, а як допомоги просити, так перші на черзі

Ніна Валентинівна була впевнена, що ми оплатимо всі її борги, бо як вона любила нам наголошувати: “Це все вам колись дістанеться!” Ага, ключове слово – колись, а точніше, хтозна! Ні ми, ні сім’я її другого сина – не допомогли. Хоча ні, я дала хорошу пораду, і на цьому нехай подякує. Як до столу покликати, то нас дуже багато, вона таку кількість ротів не прокормить, а як допомоги просити, так перші на черзі.

Свій вихід на пенсію свекруха відзначала без нас. Спочатку вона нас запросила, а потім – передумала.

Як виглядав цей процес?

За два тижні до ювілейної дати свекруха мені зателефонувала і почала заливати (вибачте за не дуже естетичне слово, але тільки воно підходить до описуваної ситуації) про різко виниклі справи саме на цей день, що працювати вона буде без вихідних, що терміново їй до юристів треба їхати, до нотаріусів треба, що ні вдень ні ввечері її вдома не буде. (Натяк зрозумілий).

Свою зайнятість саме у вихідні дні Ніна Валентинівна згадала кілька разів. Довелося увійти в становище і не обтяжувати своєю присутністю дуже зайняту людину.

Було кілька неприємних відгуків про нашу сім’ю, які зводилися до того, що нас занадто багато і таку “ораву не прогодує”.

Складалося відчуття, що свекруха шукає причину для суперечки, при цьому гидливі слова вона подавала під соусом, що “на правду не ображаються”.

Минуло кілька місяців і у мене серед пропущених дзвінків висвітився номер свекрухи. Щось трапилося, напевно, раз мені вона сама зателефонувала. Подзвонила чоловікові, дізнатися, чи спілкувався він з матір’ю. Так, спілкувався, відмовив їй у проханні.

І ось телефон дзвонить, свекруха прям дуже наполегливо намагається додзвонитися до мене, тому відповіла їй. Чую по голосу, що вона засмучена. Виявляється, пенсію Ніна Валентинівна не отримує кілька місяців. На пенсію вона вийшла ще до реформи, спеціально уточнюю.

Вона продовжувала працювати, і передчувала, що отримуючи пенсію, зможе собі більше дозволити. А тут така неприємність.

І їй дуже потрібні гроші, досить пристойна сума, і вона розраховувала на нас, тому що у нас офіційна робота і нам дадуть кредит. А причому тут ми? Чому на себе не може оформити кредитку? Адже пенсію вона в Ощадбанку отримує, чому б там не оформити потрібний кредит?

А у неї рахунок пенсійний заарештували. Я таке навіть припустити не могла. Щось вона почала говорити про їхню помилку, що з однофамільницею переплутали. У мене були підстави їй не довіряти. І я не помилилася.

Справа не в однофамільці була, а в тому, що свекруха не платила кілька років за комунальні послуги, і з відкриттям пенсійного рахунку в банку, все й вияснилось.

Працювала вона без оформлення трудових відносин, розраховувалися з нею готівкою, і в банку жодного дебетового рахунку не було у неї. Вона знала, що стягнути з неї не зможуть, знеструмити квартиру – теж, тому що двері нікому не відкривала.

У мене в голові не вкладалося, як можна не платити за те, що споживаєш? Виявляється, можна.

І ось, від мене вона чекала допомоги, що переконаю чоловіка їй допомогти, що сама чимось пожертвую, зекономлю, що допоможемо бідній нещасній жінці і заплатимо за неї. А вона потім, коли-небудь, нам віддячить.

Свекруха була впевнена, що потрібну їй суму ми їй безоплатно дамо, адже “потім все вам дістанеться”. Це примарне “потім” таке ненадійне.

– Ми ж “жебраки і дітей у нас орава”, самим би прогодуватися, – колись свекруха так висловилася, ось і нагадала їй її слова.

-Навіщо ти так зі мною?

– Це ваші слова, хіба вони погані? Мені нічим допомогти, тільки порадою.

Запропонувала їй сходити до адвоката і написати заяву, адже утримувати вони можуть 50% з офіційного джерела доходів. Неофіційний дохід нікуди не подівся, тільки крім боргів за комуналку, були прострочені кредити, і банки теж звернулися в суд. Прийшла пора платити за красиве життя.

Є такі, хто вважає, що ми повинні були в борги влізти? Ну так помножте свої щомісячні комунальні платежі на 36 і переведіть отриману суму безоплатно в якийсь благодійний фонд.

Немає грошей – так оформите кредит в банку і подаруйте їх фонду, а самі років 5 гасіть з відсотками борг. Будете добрими і хорошими і за свій рахунок.

Пару місяців свекруха ридала в слухавку, а потім влаштувалася ще на одну роботу, коли зрозуміла, що ніхто за неї платити не буде. Сини, улюблені, платити відмовилися, а з невісток що взяти? Одна домогосподарка, а інша в декретній відпустці перебувала.

Ось такі справи.

Грошима ми свекрусі не допомагали, тільки продуктами, щоб не голодувала.

Треба було раніше думати.

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page