fbpx
життєві історії
Ніна збирала колоски на прибраному пшеничному полі. За це її і засудили. Голодні, але «щасливі» діти завжди просили їсти. На трудодні по причині поганого врожаю колгоспникам видали по жмені відходів. Того вечора, вже з наповненим колосками мішечком, бабуся було рушила  додому

Ніна збирала колоски на прибраному пшеничному полі. За це її і засудили. Голодні, але «щасливі» діти завжди просили їсти…

Моя бабуся, вдова з п’ятьма дітьми, була судима. За збір колосків на прибраному полі.

Діда, ще молодого, забрав грип. На ногах переносив хворобу, ходив на роботу, тому і не витримав. Це було перед війною. СРСР славив свої успіхи, дякував «батька всіх народів» від імені дітей великої країни за їхнє щасливе дитинство.

Бабуся Ніна виживала, як могла, сама з дітьми. Голодні, але «щасливі» діти завжди просили їсти. Старша дочка, моя тітка Катя, вчилася в районному містечку на медсестру.

Катя робила уколи городянам, ще якісь нескладні процедури, отримувала за це шматок хліба і обноски одягу.

Ще раніше, семирічна моя мама, Раїса, замість школи була віддана нянькою немовляти родичів сільських сусідів. Троє дітей, погодки, які залишилися сиротами, ще менші за неї.

Стояв вересень. Пшеницю на полях вже прибрали, підійшла пора картоплі. Хлібця в будинку не було. А звідки він візьметься? Грошей за колгоспну роботу не платили, посібників по втраті годувальника «великий і могутній» не виплачував. На трудодні по причині поганого врожаю колгоспникам видали по жмені відходів.

Зерно здали в засіки Батьківщини.

Те поле примикала прямо до городу. Недосконала довоєнна збиральна техніка залишала нескошені огріхи. Цілі куртини полеглої пшениці, втиснуті колесами в землю.

Бабуся промивала зерно, варила тюрю, злегка забілюючи молоком. бо у них – о розкіш! – була коза. Коржі з висівок з додаванням розтертих зернівок були мало не делікатесом.

Мені іноді доводиться спостерігати в соціальних мережах запеклі суперечки з приводу «заслуг» Сталіна перед народом. Так, одна учасниця якогось форуму, надривалася від гніву з приводу несправедливої ​​оцінки сталінської епохи. Писала, що при Сталіні добре жили, бо сумлінно трудилися, а харчувалися здоровою натуральною їжею.

Ось така «здорова, натуральна» їжа, та й той не досхочу і не завжди, була на столі у моєї бабусі Ніни. Навесні виручала молода кропива, та й то поблизу садиби її не вистачало.

…Того вечора, вже з наповненим колосками мішечком, бабуся було рушила  додому, як їй перегородив шлях об’їждчик, місцевий житель на ім’я Герасим. Вирвавши з її рук мішок, доказ крадіжки, він хльоснув бабусю батогом і галопом помчав геть.

На стіл голови лягла доповідна. Знайшлися і свідки: в ту «золоту епоху» зрада і доноси вважалися нормою.

Справу з розкрадання колгоспного добра передали в суд.

Бабуся отримала два роки примусових робіт, тобто, два роки роботи безкоштовно. Країна могла пишатися досконалістю свого правосуддя! Розкрадачка колгоспного добра отримала по заслугах…

Якось вижили. Мама повернулася з няньок, пішла в школу, вчилася тільки взимку. В інший час працювала в колгоспі нарівні з дорослими. Вдалося закінчити чотири класи. Читала по складах і писала великими кострубатими літерами.

Незабаром в село прийшла війна. Бабусині примусові роботи були завершені. Почалися нові випробування.

Герасим на фронті не був, права рука була убогою від народження. Але після війни його звинуватили в пособництві німцям, засудили і кудись заслали. Додому він не повернувся.

Бабуся не знає, чи був донос на нього справедливим, але аж надто завзято він служив радянській владі.

Постраждалих від йог старанності було в селі чимало.

Вона мовчала, як мовчала і в день кончини Сталіна. До речі, село за вождем не побивалася. Бабуся Ніна зачаїлася і похмуро вичікувала, хто прийде на зміну тирану і чи буде продовжуватися «славна» традиція гноблення свого народу?

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page

facebook