Розлучення з Віктором було важким. Вона все для родини, для нього і дітей, собі – нічого все їхня життя, а він зустрів доглянуту і молодшу, пішов і не оглянувся. Платив мізерні аліменти на двох дітей, а вона поневірялася по орендованим квартирам з сином і донечкою-підлітками, бо свого кутка вони так і не нажили: поїхали разом з села в область, коли їм по 17 було, та так і не змогли купити власне житло. Зарплати отримували не великі на заводі. Дітки пішли, завжди якісь потреби не дозволяли відкласти копійку.
А потім Вітя пішов. Ніна бачила ту молодицю: пишненька, доглянута, хімічні біляві кучері шапочкою на охайній голівці… Віктор так з нею і живе досі, щасливо чи не дуже, але ж живе, син у них спільний.
А вона, лише через два роки відчувши себе живою, виростила дітей, а потім, в майже сорок, подалася на закордонні заробітки, приятелька покликала.
Ніна погодилася навіть не тому, що гроші треба були, а щоб вдихнути новоно повітря – хоч якого, але іншого.
На той момент у неї вже була однокімнатна квартира своя: батьки і свекри допомогли купити, та й вона сама щось відклала за роки без чоловіка, бо підробітки швейні почала брати.
Діти студентами стали, донька у квартирі лишилася, а син у гуртожиток пішов.
Спочатку Ніна у Польщі працювала, потім у Голландію подалася, а осіла в Італії. Важко, але і грошина заробляється, і світ, і людей різних побачила. Приїздила додому два-три рази на рік, а були роки, що і не виходило вирватися. За майже 20 років її такого життя багато чого трапилося.
Дітям, звичайно, допомагала, племінникам, бо старшої сестри рано не стало.
На народження онуків прилітала з дорогими подарунками. Додала і сину, і донці на квартири, а однушку її в оренду здавали.
Один за одним відлетіли за обрій батьки, з мамою навіть не попрощалася, як слід. Осиротіла-опустіла батьківська хата в селі, нікому не потрібна: всі в обласний центр за 30 кілометрів перебралися, де життя вирує і робота є.
***
І ось Ніна повернулася. Зустрічали її всім сімейством! Діти, онуки, племінники. Ще б пак! Ніна на заробітках в Польщі і в Італії майже 20 років, всі звикли, а тут приїхала і сказала, що повернулася на зовсім, досить з неї чужих міст і людей.
За великим столом у двокімнатній просторій квартирі доньки всі, не соромлячись, натякали, що кому треба: комусь вікна поміняти вкрай пора, племінниці конче треба кухню, комусь машину, телевізор, кредит погасити, ролики, велосипеди…
Ніна слухала. Мовчала, всміхалася, нікому нічого не відповідала. Раділа, що бачить рідних, що в родинному колі, і навіть не звертала увагу на їхнє споживацьке ставлення – вона іншого і не чекала. Вона їх усіх любить, але робити буде, як сама собі вирішила.
***
Батьківська похилена хатина дивилася на Ніну пустими зіницями. Сирота-сиротою. Тільки вишні і яблуні лагідно обійняли її своїм щедрим цвітом.
Вклонилася низько. Торкнулася, а потім поцілувала рідну землю біля обійстя, де був мамин квітничок колись, тремтячими пальцями відімкнула рипучі старі двері, переступила поріг… Вона – вдома.
…Сусіди диву давалися: повернулася 60-річна Ніна в село, бригаду хлопців загнала у батьківський двір.
Місяць – і хату, двір не впізнати! Як народилося наново все: стіни, дах, прочинені віконця бузковими фіранками тріпотять… Ніна – все в городі маленькому, в квітниках, які немов за помахом чарівної палички зарясніли всіма кольорами.
А хазяйка наче помолоділа на кілька десятиліть. Дітей он, онуків пирогами і млинчиками у вихідні зустрічає, галасливо на Ніниному подвір’ї стає, дзвінко.
А вечорами все частіше до неї на мелісово-липовий чай Степан з сусідньої вулиці заходить. У нього десять років тому дружина в місто переїхала, а він не зміг містянином стати, розлучилися, та так і лишився сам біля своїх садочку, городу, коня і курей.
Закінчуються денні турботи – і йде Степан до колишньої однокласниці Ніни, з якою ще малими черешні разом обносили, і добре їм отак вдвох пити чай і дивитися, як пірнає в жовтогарячий обрій вечірнє сонце…
Автор – Олена Мірошниченко
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!