Ноги самі мене повели в квартиру, де колись жив батько Руслана. Та на подив ключі не підходили. Я постояла ще декілька хвилин, і почула, що хтось іде відчиняти. – Невже квартиранти?, – гуділо в моїй голові. Та все було куди серйозніше.
Батько чоловіка занедужав і Гануся постійно переживала на цю тему. Тому що вона весь час намагалася відійти від того моменту, коли треба буде його доглядати. Руслан глянув на Ганусю і сказав їй, що вона має кинути роботу і доглядати батька.
– Більше нікому!
Гануся не стала сперечатися і повністю схилила голову перед чоловіком, у цій справі сімейні суперечки були зовсім ні до чого. Правда, вона сподівалася, що звільнятися з роботи все ж таки буде не потрібно, але тим не менше, раз так було вирішено чоловіком, то суперечити вона не сміла.
І найцікавіше було те, що Руслан попросив Ганусю переїхати до батька, бо він не переїжджатиме сюди, бо робота у чоловіка нервова і батько у такому стані буде лише зайвим тягарем. Але Гануся знову не стала заперечувати.
Звичайно, їй було незрозуміло, як може дратувати рідний батько, але вона вирішила зробити так, як каже їй Руслан.
Вони були одружені з чоловіком вже майже 10 років і за останні роки стали сильно віддалятися один від одного, хоча були ще відносно молоді. Чоловік постійно працював і Гануся часто знаходилася вдома, робила прибирання та намагалася все готувати до приходу чоловіка.
До того ж, Гануся так і не подарувала чоловіку дитину. Все якось часу не було, чоловік завжди був зайнятий і побралися вони якось не через любов і закоханість, а якось тому, що треба.
Але те, що Ганусі доведеться покинути власне житло, стало давити на неї. Звичайно, вона дуже любила свекра і завжди ставилася до нього з великою повагою. Тому, коли з’ясувалося, що в нього важка ситуація і після лікарні його потрібно буде повністю доглядати, то відмовити вона не могла.
– Коли переїжджати? — спитала Гануся у чоловіка, який уже збирався йти, взявши портфель.
– Завтра. — кинув він через плече, — я вже домовився. Водій забере твої речі та туди привезе.
– А як же ти тут без мене? – спитала дружина, вона зовсім не хотіла покидати будинок, було в неї дивне передчуття.
– Ганусю, не починай, а! Нормально, вранці щось придумаю, на вечерю до вас приїжджатиму… Давай збирайся, у батька потрібно зробити прибирання, я чекаю в автівці.
У неї на душі було дуже важко, але вона звикла підкорятися чоловікові і вирішила робити так, як він сказав.
Вона прибирала у квартирі батьків чоловіка і було їй сумно від усіх таких подій. Гануся звикла до того, що чоловік постійно відлучається і давно не приділяє їй жодної уваги. І вона навіть була рада пожити від нього окремо, бо у рідній квартирі панувала напружена атмосфера.
Вона поспішила готувати вечерю, оскільки незабаром має приїхати чоловік, але отримала повідомлення на автовідповідачі, що той затримується. І коли їй водій привіз старого на візку, то вона одразу зрозуміла, що без неї він зовсім не впорається.
З’ясувалося, що ці три місяці, проведені зі свекром далеко від чоловіка, були кращими за довгий час. Чоловік приїжджав рідко та найчастіше, просто переводив гроші на її картку для продуктів. Старий згодом приходив до тями і був просто компаньйоном, але згодом він пішов на небеса. Прощання був важким, але Руслан не був сильно засмучений, бо не доглядав батька і сказав, що давно його відпустив.
Гануся хотіла вийти на роботу, але чоловік виявився проти і сказав, що їй потрібно просто сидіти вдома і в нього завжди знайдуться заняття для неї, якщо їй в якийсь час стане нудно. І через якийсь час вона зрозуміла, що чоловік просто прийняв її, як свою хатню робітницю, не хотів нікуди відпускати. Вона упокорилася з таким життям.
Одного ранку вона вирішила сходити на квартиру до свекра, подумати про минуле, адже там було багато хороших моментів. Підійшовши до дверей, вона засунула ключ у замок, але той не повертався. І тут вона отетеріла, коли двері відчинилися і на неї дивилася молода жінка з дитиною на руках.
– А ви хто? І чому ви копаєтесь у моєму дверному замку?
Гануся була просто в подиві і навіть слова не могла вимовити. Коли це Руслан встиг здати квартиру? Просто диво якесь. Навіть не попередив.
– Я господиня квартири. Дайте я пройду.
Дівчина дивовижно подивилася на Ганусю.
– Та ви що? А Руслан сказав, що господиня квартири я. — з цими словами молода матуся дістала з кишені телефон і почала набирати номер, передавши слухавку Ганусі, на екрані висвітлилося: “Коханий”.
– Руслане? Це твій син? – Запитала Гануся в телефон.
– Я зараз все поясню… — відповів Руслан, але Гануся вже поклала слухавку.
– То ви хто? — спитала дівчина з дитиною, — чи сестра?
– Хто я? Дружина. Руслан одружений, майже 10 років. — відповіла Гануся, розвернулась і пішла геть.
Фото ілюстративне
