fbpx
життєві історії
Нормальній жінці немає різниці, чия дитина, вона її все одно полюбить, – наполягає свекруха Антоніна. А я так не вважаю. Живемо ми з Владиславом на моїй території, тому перше правило, яке я ввела – його дитина, восьмирічний син Артем, в моїй квартирі не з’являється. Нехай зустрічаються у бабусі, в парку, на вулиці, де завгодно, але не в мене. Так, я, напевно, нехороша людина

Свекруха Антоніна Борисівна вже всі вуха продзижчала, яка я погана жінка, що не люблю сина чоловіка від першого шлюбу. Я не приховую, так, не люблю, чому я маю любити абсолютно чужу мені дитину?

Я відразу сказала Владиславу, що ніякого спілкування з хлопчиком мати не хочу, чоловік нехай спілкується, а мене не вплутуйте. Влад згоден, а свекруха все не заспокоїться. Ситуація ускладнюється тим, що матері хлопчика не стало кілька місяців тому.

Ми одружилися з Владиславом півтора роки тому, ще рік жили разом. У нас обох це другий шлюб, але у мене дітей немає, а у чоловіка восьмирічний син Артем. Живемо ми на моїй території, тому перше правило, яке я ввела – його дитина в моїй квартирі не з’являється. Нехай зустрічаються у бабусі, в парку, на вулиці, де завгодно, але не в мене.

Чоловік таку умову прийняв спокійно, а от свекруха була вражена до глибини душі. Вона мене переконувала, що нормальна жінка повинна любити всіх дітей взагалі, не має значення, хто матір. Але мені здається, що це вже якось ненормально – любити взагалі всіх дітей. Родичів – одна справа, а взагалі всіх? Ну не знаю.

Антоніна Борисівна не переставала свербіти, але я швидко навчилася пропускати її репліки повз вуха. Спілкувалися ми досить рідко, щоб її слова встигли мене сильно втомити. Чоловік же, як я вже говорила, на моїй неодмінній любові до його сина не наполягав.

Треба сказати, що і сам Влад не дуже часто зустрічався з сином. Кілька разів на місяць, частіше мати дитини не дозволяла. Не знаю вже, з якої причини, але не можу сказати, що чоловік від цього особливо переймався. Аліменти платив регулярно, а зустрічі були другорядні. Один раз хотів з’їздити з сином удвох на море, у нас якраз тоді відпустки не зійшлися, але колишня відмовилася.

Нормально ми жили, як би свекруха не голосила, що дитина зовсім занедбана, як їй його шкода, як я неправильно впливаю на її сина. Але чотири місяці тому не стало колишньої дружини чоловіка. Артем залишився тимчасово з бабусею по матері, але, як пояснили в опіці, це не може бути постійним варіантом.

Я так зрозуміла, що бабуся сама живе на чужій території, та й не особливо рветься виховувати онука. В принципі, воно і зрозуміло, при живому батьку. Але і до себе брати хлопчика я не хочу. У мене немає бажання підлаштовуватися і знаходити спільну мову з дитиною, яка через кілька років стане підлітком.

Так, я, напевно, нехороша людина, але я не вважаю себе зобов’язаною йти на такі уступки. Краще від цього не буде нікому. Чоловік, до речі, теж особливого завзяття не проявляє, тому що з сином не дуже близький, але у Влада є зобов’язання, у мене ж немає.

Голосніше за всіх зараз висловлюється знову свекруха. Голосить, але до себе Артема забирати не поспішає, хоча чоловік пропонував варіант, що дитина буде жити у неї, всі витрати він бере на себе, буде бачитися, виховувати і все таке. Ні, каже Антоніна Борисівна, дитина має жити з батьками. У нашому випадку, з батьком.

Але тут вже проти я. У мене, взагалі однушка, у ній просто тісно нам буде. Свекруха заявляє, що можна її продати і взяти в іпотеку квартиру побільше, але я тільки посміхаюся, ага, зараз, так і зроблю. До того ж, у мене немає ніякого бажання займатися цією дитиною, як би це не звучало. Я свою дитину з часом народити планую.

Владислав продовжує умовляти матір піти на компроміс, тому що, в іншому випадку, вони з сином обоє прийдуть жити до неї, мають право, зрештою, це квартира і Владу належить теж.

Маму Влада така перспектива не радує, тому вона посилено обробляє мене, доводячи, що я обов’язково полюблю хлопчика, що всі жінки так влаштовані. І взагалі, я повинна була бути до цього готова, коли виходила заміж за чоловіка з дитиною. Але я чітко висловлювала свою позицію тоді, і Владислав її прийняв.

Нагадую Антоніні Борисівні, що я хлопчикові ніхто, а ось вона – рідна бабуся, тому я маю право ним не займатися, а ось з її боку це виглядає негарно, намагатися спихнути виховання єдиного внука на якусь чужу жінку, яка відмовляється любити несвоїх дітей.

Поки ні до чого не домовилися. Артема шкода, звичайно, але я буду стояти на своєму, я не готова прийняти дитину чоловіка. Тут для мене компромісу не існує.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page