fbpx

Нова дружина Руслана Володимировича не хотіла жити з Мартою і її сином. – Хочу бути єдиною господинею в домі. Давай твою дочку з онуком в прибудову поселимо. А що? Там досить пристойно. А з часом вона житло знайде, і з’їде. – Сусіди дивувалися, і жаліли бідолашну, а деякі навпаки насміхалися. – Для чого Марті взагалі була ця дитина. Ні кола ні двора!

Нікому такої долі не побажаю. Та Марта сильна жінка. Впорається зі всім.

Нова дружина Руслана Володимировича не хотіла жити з Мартою і її сином. – Хочу бути єдиною господинею в домі. Давай твою дочку з онуком в прибудову поселимо. А що? Там досить пристойно. А з часом вона житло знайде, і з’їде. – Сусіди дивувалися, і жаліли бідолашну, а деякі навпаки насміхалися. – Для чого Марті взагалі була ця дитина. Ні кола ні двора!

Марта виховує сина одна. Безсонні ночі виявилися непосильним випробуванням для Бориса, її колишнього чоловіка. Спочатку чоловік все частіше ночував у вітальні, потім став їздити відсипатися до своєї мами, а потім і зовсім перебрався в гостинний батьківський будинок.

Там ніхто не плаче, ніхто нічого не вимагає від Бориса. Наприклад: купити теплий комбінезон, чи підгузки.

А Марта… Їй і аліментів вистачить! Не дарма розмір аліментів на одну дитину становить чверть від заробітку. Був би більше – Борис з задоволенням платив би суму більше.

Але він – законослухняний громадянин: скільки в законі прописано – стільки і виплачує, ні копійкою більше. Не Борис ці цифри вигадав, які можуть бути до нього претензії?

Після розлучення Марта переїхала жити до свого батька в великий двоповерховий будинок, побудований руками її діда з боку мами. Один нюанс: мами Марти немає вже багато років, а від спадщини жінка відмовилася на користь тата.

У не на той момент все було шоколадно: люблячий чоловік при нерухомості; наполеонівські плани на появу дитини; хороша робота і стабільна зарплата. Татові будинок був потрібніший!

Як водиться, спочатку все було добре: дідусь Василя, так і не звик до життя на самоті, прийняв дочку з розпростертими обіймами. Він навіть сидів з дворічним Васильком, коли Марта вийшла на роботу.

Але буквально за півтора року все змінилося: Руслан Володимирович раптово одружився. І в житті Марти нагрянула чергова хвиля змін.

Обраниця Руслана Володимировича тупнула ногою: хочу, каже, бути господинею у власному будинку, а не служницею для нащадків чоловіка. Думав-думав дідусь, так придумав: дочка заміж знову вискочить – і шукай вітру в полі. А дружина – справа постійна.

Викинути дочку і онука на вулицю у пенсіонера не піднялася рука: рідна людина, як-ніяк. Вихід підказала мудра літня наречена: лазня ж у дворі стоїть! Добротна, з кімнатою відпочинку та диваном.

Обігрівач туди, плитку, електрочайник – все, апартаменти готові! Це ж не назавжди, ні-ні, нехай в будинку і є водопровід і ванна кімната, а й банька для душі зайвою не буде! Тому апартаменти – на час. Поки Марта що-небудь для оренди не знайдете.

Так у Марти і Василя почалося банне життя. Сусіди шепотілися, показували пальцем на злісну нову дружину, дивувалися черствості Руслана Володимировича, шкодували Марту – сироту при живому батькові. Але більше всіх було шкода Василя, хоча до цієї жалості і домішувалася неабияка частка здивування: навіщо тільки на світ привела? Без кола, без двора?

– Туалет старий поряд, у дворі. У лазні милися. Я їла на роботі, Василько – в садку. На вихідних у нас були суп і каші, – згадує Марта про свій побут тих двох місяців “банного життя”.

Як тільки була знайдена пристойна кімната, вона зібрала речі, свої і сина, подякувала батьку за допомогу і з’їхала, поставивши собі за мету: заробити на житло.

Процес йде: по кроках, гривня за гривнею, без будь-чиєї допомоги – на обіцянки колишнього чоловіка Марта не особливо розраховує. Повільно, але йде. Маленькі орендовані кімнати, економія на всьому, на чому можливо, підробітки – будь-які, аби платили, але все в межах моралі і пристойності.

Підкуповує, що Марта не чекає принца на білому мерседесі, який приїде і забере її з сином в свій пентхаус. Вона не чекає спадщини від батька, нічого не вимагає від Бориса. Марта знає, що у неї є тільки вона. І вона в себе вірить.

Уже зараз жінка може купити собі кімнату в безпосередній близькості від центру міста, або однокімнатну квартиру без ремонту десь на околиці. Іпотека? Дорого.

Але нічого. Залишилось зовсім трохи. Головне, що Марта не сумує і не опускає руки. Все у неї буде. Обов’язково буде. А як же інакше?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page