Новонароджена дівчинка як дві краплі води була схожа на сусіда Іллю, на друга – Назар одразу це помітив. Але змученій пологами Галі нічого не сказав. Поїхав додому в село, а жінку з немовлям у пологовому в райцентрі на три дні лишив. Постукав ввечері до Іллі у двері.
– Думав, одразу з тобою розібратися по-чоловічому, але в тюрму не хочу, та й дитині батько потрібен. Хтось із нас… Тому діставай пляшку, поговоримо.
Ілля мовчки пішов у комору, повернувся з самограєм, салом, банкою огірків, що ще його Тетяна покійна засолила два роки тому.
Розмова затягнулася в ніч…
– От так і вийшло… Ви 10 років вже без діток, не виходило у вас, хоч і лікувалися. А Таня наших виносити так і не змогла, її організм не в змозі був через хворобу… На Таніну річницю минулого року, ти якраз у рейсі тоді був, ми з Галею посиділи вдвох… Та ти ж знаєш… Плакали. Як воно ото вийшло… Лише раз… Коли Галя сказала мені, що вагітна, я не знав, що й робити… Хотів сказати тобі… Але бачив твої щасливі очі… Та й могло бути, що твоє малятко…
– Не могло, не буде в мене дітей власних, – перебив його Назар. – Мені лікарі давно сказали, я Галі не зізнався…
– Більше не було й не буде того жодного разу. Але тобі нас судити… – опустив очі Ілля.
– Не мені, а Богу нас усіх судити. Колись. А зараз якось жити далі треба, – відповів Назар.
Забрали Галю з полового вдвох, привезли додому на машині Іллі. Він же і став хрещеним батьком маленькій Марійці.
Через два роки Ілля привіз з райцентру собі дружину, Маринку. Зараз вже в них синок підростає.
А Галя з Назаром всиновили в дитбудинку Марійці братика Івасика.
Так і живуть всі сусідами досі, незважаючи на плітки і погляди односельців. Тому що щасливі.
Автор – Альона Мірошниченко.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук заборонено.
Фото – ілюстративне, interfax.by
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
