Нову адресу Володі мені дала колишня свекруха. Вже наступного дня я туди поїхала. Правда, чоловік зі сином вже мене чекали. Марта Василівна не стрималася – попередила їх. Додому я їхала сама не своя. Не думала, що син, якого я одна виховувала стільки років, так вчинить.
Посперечалася я нещодавно дуже сильно зі своєю сусідкою Любою. Люба старша за мене на 5 років. Її синові 18 років. Мамою вона стала у шістнадцять.
Андрійко був дуже добрим хлопцем. Він і коляску допомагав мені спустити, і в магазин ходив на моє прохання, і в аптеку ходив.
Люба виховувала його сама і дуже пишалася своїм сином. Андрій був розумний і добрий: він і по дому їй все допомагав робити, і вчився чудово, і навіть підлітковий вік пройшов у нього м’яко і непомітно.
Люба залишилася без чоловіка у 20 років. Коли Андрію виповнилася 4 роки, її чоловік просто пішов від неї до іншої жінки. Він сплачував аліменти на Андрія. Але Володя із сином не спілкувався взагалі. Він навіть не дзвонив синові і не вітав його з днем народження.
А потім Андрій став повнолітнім. І раптом з’явився його батько. У цей час Андрій вже навчався у коледжі. Люба навіть не знала про те, що Андрій та Володя познайомилися та почали спілкуватися.
Андрій приховував це від своєї матері. Чому він так вчинив, Люба не знає й досі.
І ось одного разу Люба прийшла додому, а Андрія та його речей дома немає. Вона зателефонувала Андрію. А на її телефонний дзвінок відповів Володя. І від нього вона дізналася, що тепер Андрій житиме з батьком, і вони просять Любу не дзвонити їм більше.
Люба була здивована і прийшла до мене. Я пригостила її чаєм та вислухала. Допомогти їй у принципі я нічим не могла. Адже Андрій був уже повнолітнім і міг чинити так, як вважав за потрібне.
А через кілька днів Люба таки побачилася зі своїм сином. Вона з’їздила до своєї колишньої свекрухи, і вона повідомила їй адресу, де жив Володя.
Люба туди поїхала, але свекруха зателефонувала і попередила сина та онука. Тож Любу там чекали.
Після зустрічі з колишнім чоловіком та сином, Люба була сама не своя. Вона приїхала додому та зайшла до мене. Вона почала плакати:
– Володя може дати нашому синові більше, ніж я, і тому Андрій залишиться жити в нього. Володя обіцяв йому і квартиру купити, і сплатити за навчання в університеті. Він тільки одну умову поставив: щоб Андрій зі мною більше не спілкувався. І Андрій на це погодився! Розумієш, погодився! Він зрікся мене!
Я дуже здивувалася, коли все це почула. Я не могла повірити в те, що такий правильний, ввічливий і спокійний Андрій насправді міг так зробити зі своєю рідною матір’ю.
– Як же він міг проміняти тебе на батька? Адже ти його одна виховувала! Він же такий добрий був! Значить, він завжди такий був, а ти просто цього нічого не помічала!
Люба на мене образилася:
– Добре я його виховала! Ти краще займися вихованням своєї дитини! Ще невідомо яким він у тебе виросте!
Мені так прикро стало. Люба прийшла до мене, щоб я їй поспівчувала, а тепер вона почала звинувачувати мене у своїх проблемах.
Ми з Любою дуже не гарно розійшлися. Вона звинуватила мене в тому, що я погана мати і погано виховую свого сина.
Тепер ми з Любою не вітаємось навіть і, звичайно ж, не спілкуємося.
Люба почала розповідати всім сусідам та знайомим, що я дуже погана мати і моя дитина, коли виросте, зійде зі шляху хорошого.
Звісно, спілкуватися з Любою я припинила взагалі.
Я не знаю, чому вона звинувачує мене у своїх бідах.
Фото ілюстративне
