fbpx
життєві історії
Ну, дітки, не в гості я, а житиму з вами поки що, бо в Одесі так собі зараз, – свекруха Інна Семенівна переможно усміхалася, поки Сашко з таксистом носили до нашого порогу її валізи. Ми з чоловіком після весілля оселилися на орендованій квартирі, в цей час мої батьки зводили нам будинок. Після обіду вона дозволяла собі сідати на край стола, на моє зауваження, що в кімнаті два дивани мені завжди відповідали: «Я мама, мені все можна, де хочу там сиджу, це все одно не ваше»

Одружені ми з Сашком вже 7 років. Спочатку взаємини зі свекрухою були натягнуті, але терпимі.

Ми з чоловіком після весілля оселилися на орендованій квартирі, в цей час мої батьки зводили нам будинок.

Не скажу, щоб Інна Семенівна так часто бувала в гостях, але бувала влучно – кожна її парафія закінчувалася її причіпками і моїм обуренням у Сашкові вуха.

Я десь з рік терпіла і мовчала, заплющувала очі на те, що через раз перевіряли наше ліжко, що там шукали, не знаю, на піаніно щоразу перевіряли пальцем пил, задирали тюль і перевіряли ступінь поливу вазонів, по кутах шукали павутиння, а на кухні, коли подавався обід, перевірявся на чистоту посуд.

Після обіду вона дозволяла собі сідати на край стола, на моє зауваження, що в кімнаті два дивани мені завжди відповідали: «Я мама, мені все можна, де хочу там сиджу, це все одно не ваше».

І це не весь перелік. Причепитися до мене, як до недолугої господині та невістки, було важко, мене виховала мама, у якої в хаті наче у музеї. Я від мами, звичайно, відстаю, але моя свекруха відстає набагато далі. Перед кожними вихідними я прибираю, бо знаю, мами прийдуть у будь-який час.

Спочатку з Сашком було важко, він не розумів, навіщо складати в шафу одяг, якщо завтра чи післязавтра його можна одягнути, і тим більше не розумів, навіщо щосуботи мити підлогу. Вперше він взагалі здивувався, що вона миється, завжди думав, що її потрібно лише пилососити.

Згодом ми з Олександром перебралися до нашої оселі у селищі Одеської області, звідки я родом. І тут почалося все те саме, тільки до перевірок будинку додалися ще й клумби з городом.

Терпінню приходить у якусь мить кінець. Я не витримую і на вибрики Інни Семенівни відповідаю: «Закінчимо перевірку в мене, поїдемо до вас», на що свекор сміється, а свекруха скрипить зубами.

Мене не влаштовує, що вона дозволяє собі сідає на стіл, мої батьки не доїдали, не досипали не для цього, аби вона там мостилася; мене не влаштовує, що вона порпається в моїй пральній зі словами: «Та я так просто подивилася». Мене не вдаштовує, що вона взута може пройти до спальні, а в мене дитина по підлозі повзає.

Я починаю говорити: “Встаньте і сядьте там”, “Не заглядайте в мій холодильник”, “В ту кімнату не можна, там дитина спить і не прибрано”.

Після цього Інна Семенівна у сльози, мовляв її не люблять і їде, а сашко мені дорікає, що я не чемна з його мамою і виживаю її.

У моєї свекрухи, до слова, у самої дуже не прибрано, ну дуже. Сісти ніде, все завалено одягом, на столі на кухні місця немає для чашки, пройти ніде, бо всі крупи на підлозі біля газової плити: тут і цукор і борошно, і все по підлозі, і хліб на підлозі біля столу. Мене завжди дивувало, чому людина не бачить своїх «грішків», а в мене їх шукає?

І ось – вишенька на торті.

– Ну, дітки, не в гості я, а житиму з вами поки що, бо в Одесі так собі зараз, – свекруха Інна Семенівна переможно усміхається, поки Сашко з таксистом носять до нашого порогу її валізи.

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.