– Ну і куди вони цих дітей плодятьв однокімнатну?.. – чуємо постійно у себе за спиною від бабусь на лавці біля нашого під’їзду. Не розумію: яке їхнє діло? Так, ми з чоловіком і двома маленькими доньками, дівчаткам 2 роки одній і 2 місяці другій, живемо в однокімнатній квартирі. Квартира наша!
Так, ми з чоловіком і двома маленькими доньками, дівчаткам 2 роки одній і 2 місяці другій, живемо в однокімнатній квартирі. Квартира своя, не знімається,Ю як у більшості наших ровесників.
Живемо в столиці. Дуже мріяли сюди перебратися, бо самі родом з маленького міста без будь-яких перспектив. Дуже багато зробили для того, що б переїхати, чоловік майже рік влаштовувався на хорошу роботу, нескінченно мотався з міста в місто на співбесіди.
І ось півтора року тому, тоді у нас була тільки одна дитина, нарешті перебралися. Квартира у нас хороша, світла і простора, хоч і однокімнатна. Ми повністю її ремонтували під себе, всі меблі робили на замовлення, що б якомога раціональніше використовувати простір. В кімнаті є свій дитячий куточок.
Коли я чекала другу донечку, чого я тільки не вислухала від сусідів! Я просто випала в осад від того, які злоблмві люди у нас!
Я почула і те, що однокімнатна квартира це клоповник, і що дітей треба забирати в дитячий будинок у таких людей, які плодяться в однушці, що в однушках живуть тільки небоги і плодять злидні, і що люди такі нічого хорошого дати своїм дітям не можуть, і з дітей таких виростають нерадиві осбистості…
Взагалі ніяк не думала, що нас можна віднести до якихось соціально неповноцівнних тільки тому, що ми живемо в однокімнатній квартирі.
Ну так, звичайно, в подальшому ми будемо розширюватися, але зараз, і найближчі пару років я взагалі не бачу жодної проблеми! Тим більше, як я вже говорила, квартира у нас облаштована, в квартирі все є. у дітей є все необхідне і навіть більше, у чоловіка хороша робота, машина є, у відпустки їздимо і дочка старша в свої два роки поїздила більше, ніж багато дорослих за своє життя.
І другу дитину вирішили завести усвідомлено, з розрахунком, що б різниця у віці була невелика у дітей, і власне тому, що вирішили: в плані фінансів зараз можемо собі дозволити. Ну і в подальшому, природно, в планах взяти квартиру просторішу, а цю залишити дітям.
Але ж ні, виявляється якщо ми “плодимося” в однушці, то ми відразу автоматично стаємо такими собі неблагополучними персонажами.
Чому у людей такий дивний стереотип? Багато молодих сімей взагалі живуть з батьками, але навіть їх я не вважаю якимись неповноцінними, “які тільки і вміють, що народжувати”, і такі люди цілком можуть бути хорошими батьками, які в змозі забезпечити своїх дітей, всебічно їх розвивати і виховувати, просто, можливо, немає зараз можливості у них влізти в іпотеку, але це далеко не привід, як радять багато, «не народжувати”.
У мене ось набагато більший подив викликають люди, які з 7 кішками і 10 собаками поневіряються по знімних квартирах, але кожному мабуть своє. я ж не вислловлююся на кожному кроці про це, нікому мої думки не потрібні.
А як ви ставитеся до молодих родин, живуть в однокімнатній з дітками? І що на вашу думку краще, маленька, але своя квартира, або велика, але знімна?
Я просто все намагаюся зрозуміти, хто адекватніший: ми з чоловіком чи бабулі на лавочці мають таки рацію?..
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
