Тепер не знаю, як нам із чоловіком ставитися до його мами. Живе вона з нами. В її квартирі живуть квартиранти. Оплату вона забирає собі. На свої потреби, подорожі, манікюри, ліки, ще там щось.
І ось позавчора ми дізналися, що ця квартира, яку вона віддає в оренду, відписана молодшому брату мого чоловіка. Не на двох, як обіцяла свекруха, а лише йому. А чому?
Тому що при весіллі мій чоловік взяв моє прізвище. Просто його прізвище Куць, а моє Мірошниченко. Тому він сказав, що мої діти Куцями не будуть, і взяв моє прізвище.
Свекруха, як виявилося, затаїла образу і ось так вчинила. Як нам тепер до неї ставитися, не знаю.
Мені навіть важко сказати, що більше мене напрягає: сам факт її вчинку чи те, що вона навіть не вважає за потрібне пояснити або хоча б вибачитися.
Ми дізналися про це випадково. Молодший брат чоловіка якось обмовився за вечерею, що квартира записана на нього. Чоловік спочатку подумав, що він жартує.
— Та не вигадуй, мама ж завжди казала, що квартира наша з тобою навпіл, — усміхнувся він.
— Ну, взагалі-то ні, — молодший брат почервонів і швидко сьорбнув борщу.
— Що значить “ні”?
Я вже бачила, як чоловік напружився. Він у мене спокійний, але є речі, які його реально можуть зачепити.
— Ну, мама оформила її на мене. Десь пів року тому.
Мовчання зависло в кімнаті таке важке, що я навіть дихати не наважувалася.
— А чому ми про це дізнаємося зараз? — тихо запитав чоловік.
Молодший брат стенув плечима.
— А що тут такого? Це ж мамина квартира, вона вирішила, що так правильно.
Свекруха, яка досі мовчки наминала котлету, нарешті вирішила подати голос.
— Та що ви завелися? Вам що, квартира потрібна? У вас своя є!
Я не витримала.
— Світлано Іванівно, вибачте, але справа ж не в квартирі! Справа в тому, що ви роками говорили одне, а зробили зовсім інше!
— Я передумала, — знизала вона плечима.
— А чому? — чоловік зціпив зуби.
— Тому що ти мені прізвище зрадив.
Я навіть не одразу усвідомила, що вона щойно сказала.
— Це взагалі зараз було серйозно? — я не могла повірити.
— Цілком. Я ж тоді промовчала, але ось так. Тепер все справедливо.
Чоловік мовчки встав із-за столу й пішов на балкон.
Свекруха, схоже, навіть не усвідомлювала, що щось не так.
— Господи, та що такого сталося? Ви ж нічого не втратили!
Я подивилася на молодшого брата. Йому явно було незручно, але він сказав лише:
— Ну, мамине рішення, я ж тут ні до чого.
І ось що з цим тепер робити? Людина жила у нас, ми її забезпечували, а вона весь цей час жила з образою і вирішила помститися ось таким способом.
Чоловік з нею після цього майже не говорить. Вона, схоже, теж не дуже-то і переймається. Мовляв, звикне. А я от не знаю, чи варто взагалі підтримувати з нею стосунки після такого. Це ж не просто якась дрібниця, це відверта зневага до власного сина.
Як би ви вчинили на моєму місці? Чи варто продовжувати з нею спілкуватися, враховуючи, що вона живе у нас і навіть не вважає, що зробила щось не так?
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, авторське