– Артеме! Артем, відпусти Мурчика! – Олена поклала ганчірку для підлоги в відро, зняла гумові рукавички і пішла відвойовувати кота у дворічного сина.
Акуратно розтуляючи дитячі пальчики. Олена пояснювала синові, що котику боляче. Для прикладу, вона несильно потягнула сина за волосся.
– Відчуваєш? Тобі боляче. І йому. Він – живий і менше, ніж ти. Не можна тискати котика, Артем. Ек можна.- звільнивши тварину, Олена простежила поглядом як хвостатий прошмигнув за диван і похитала головою.
Відправивши сина в дитячу, Олена перевернула перед ним коробку з конструктором і покликала Машу – старшу дочку, розважливу дівчинку 5 років.
– Марусь, будь ласка, пограй з братом. Я зараз підлогу домою і гуляти всі разом підемо.
– Ну Мааам, – дівчинка з великим небажанням відклала ляльок і зовсім по дорослому закотила очі. – Ну чому я?
– Ти тут бачиш ще когось? – з посмішкою запитала Олена у дочки.
– Гаразд, пограю. А ти мені ввечері шоколадку купиш за це.
– З чого це? – здивувалася Олена.
– Бабуся завжди так говорить, коли просить з братомпограти і їй не заважати. – пояснила Маруся.
– І бабуся купує тобі шоколадки?
– Тітка або дядько купують.
– Які тітка або дядько?
– Чужі, з візками з магазину. У бабусі завжди.
– Бабусі? Тітки і дядька?
– Ні. Грошики на шоколадку беруть у бабусі. А тітки і дядька купують мені шоколадки. Але не завжди, – розчаровано зітхнула дівчинка.
Розпитавши дочку, Олена склала пазл для повної картини. Коли діти їздять в гості до бабусі, вона дивиться телевізор, а за Артемом наглядає Маруся, якій за це бабуся обіцяє шоколадку.
Увечері вони всі йдуть в магазин і бабуся розігрує сцену – гаманець вкрали. А там, або у Марусі віднімається обрана шоколадка і дівчинка йде додому з порожніми руками, або який-небудь жалісливий покупець оплачує покупку бабусі з двома онуками.
Залишивши дітей в дитячій і прикривши за собою двері, Олена зателефонувала чоловікові і розказала розповідь дочки.
– Шоколадка на халяву – погано чи що? – Ігор не побачив нічого кримінального в діях матері.
– Ігоре, вона обманює Марусю! Розумієш? Спочатку обіцяє, а потім не дотримується обіцянки!
– Як не дотримує – шоколадки-то Машка отримує! Яка різниця, ким вони куплені – мамою або лівими людьми?
– І все одно, це – обман! І Марусі, і цих людей! Треба це припинити. Я не дозволю! – твердо сказала Олена.
– Та облиш ти, роздула з мухи слона! Скажи ще, що діти перестануть до бабусі їздити на вихідні. Ти ж сама голосніше всіх тиші і спокою радієш! Не лізь до мами, я хочу відпочивати у вихідні, зрозуміла? Все, мені ніколи.
Олена дивилася в екран телефону, реакція чоловіка її не порадувала.
У п’ятницю, перед відправкою дітей до бабусі, Олена купила кілька шоколадок. Вручивши свекрухи дітей, Олена передала шоколадки, загорнутий в щільний пакет і пояснила, що ці шоколадки – винагорода для Марусі.
– Не добре це – в магазинах так ганьбитися, – пояснила Олена свою покупку.
Свекруха взяла шоколад і Олена випровадила матір своїх онуків. Варто Олені дістатися до будинку, як вона посварилася з чоловіком.
– Мама дзвонила. Тебе просили щось? Обурювалася, що в змозі купити онучці жалюгідну шоколадку! Олена, ти спеціально це робиш? Посваритися хочеш? Та перша-ліпша, на твоєму місці, моїй мамі ноги б мили! Дітей у тебе забирають, годують-напувають, доглядають! Ти відпочиваєш. Чого тобі мало?
– А раз твоя мати в змозі купити шоколадку, чому вона цього не робить? Чому вона чекає, поки хто-небудь оплатить покупку? Чому вона засмучує нашу дитину? Адже якщо бажаючих проспонсорувати покупку шоколаду не знаходиться, то Маруся кладе її на місце і йде розчарована! Про жебрацтво я мовчу! Знаєш, як це виглядає з боку? – не залишилася в боргу Олена.
– Так що такого-то? Купили і купили! Не збідніють! А мамі – економія! Знаєш як ти мене дістала! Я додому для чого приходжу? Ниття твоє слухати? Не подобається, як моя мама сидить з дітьми – забирай їх і вали до своєї матері! – Ігор демонстративно додав звук на телевізорі і уткнувся в екран.
– А знаєш, ти маєш рацію. Я так і зроблю! – Олена відчинила шафу-купе в передпокої і дістала з верхньої полиці чемодан.
– Все одно прийдеш! Жити-то на які гроші зібралася? Не забула, що я один працюю і вас всіх утримую? Іди-йди, може, мізки на місце встануть! Квартира на маму оформлена, при розлученні нічого не отримаєш. Котися, дорога. Я не прощаюся – скоро побачимося! – розсміявся Ігор.
Олена, насилу стримуючи сльози, збирала необхідні речі – свої і дітей. Зібравшись, дівчина дістала телефон і викликала таксі.
– Ні, так справа не піде. Ти від мене йти на мої ж гроші зібралася? Карту і гроші давай сюди! Сюди дала, я сказав! Ось і розумниця. Ніжками підеш, раз так хочеться. – Ігор, затиснувши в руці банківську карту і кілька купюр, повернувся до телевізора.
Олена, перерахувавши дрібниця в кишені, вирішила їхати на автобусі.
***
– Мам, ти була права. – з порога приголомшила Одена свою маму. – Я валізу поки у тебе залишу, з’їжджу, дітей заберу. Ти кашу звариш на вечерю?
– Зварю. Ти у нас залишишся?
– Так, поки квартиранти НЕ з’їдуть. Мам, мені б на проїзд грошей. Там багато накопичилося? З оренди?
– Так. Я ж тільки комуналку там оплачувала і все, нікуди не витрачала більше. Але вони в банку, я відразу на рахунок ложу, як квартиранти платять. Олено, я тобі можу зі своїх дати. Багато треба?
– Ні, не багато. Я туди і назад. За що він так зі мною, мамо? – Олена сіла посеред коридору і заплакала.
– Тихіше, тихіше. А ти ще хотіла розповісти йому про батьківську квартиру! Умовив би тебе, продала б, купили загальну. Яка на свекруху твою записана б була. І сиділа б зараз, без грошей і житла. Витри соплі, Олено. Жоден чоловік їх не вартий. Давай, привозь дітей, а кашу зараз звару. Все, що не реви. Все добре.
Олена витерла сльози і встала. Спочатку – забрати дітей, привезти до мами, а потім можна і розм’якнути. На день-другий.
***
– Ну нарешті то! Прозрів мій син! – не приховувала своєї радості свекруха Олени. – Будеш знати, як чоловікові перечити. Нічого, поживеш з мамою в однокімнатній, швиденько розуму наберешся. Так з вами, дівчатами надто розумними, і треба!
Олена намагалася пропускати уїдливі промови повз вуха. Дітей вона зібрала з феноменальною швидкістю.
– Мамо, ми додому?
– Ні, Марусь, ми до бабусі.
– Ура, до бабусі!
***
– Квартира у мене є, гроші є – хочу свою справу відкрити. Мене мама 5 років тому ледве-ледве вмовила, щоб я про заповіт татовий промовчала. Я свого батька навіть не бачила жодного разу. А виявилося, я була його єдиною дитиною. Ми з мамою квартиру ту здали відразу, гроші мама в банку збирала, на своє ім’я рахунок відкрила. Я себе постійно винуватою відчувала – недоговорюю чоловікові, квартиру приховую.
А ось воно як вийшло. 9 років разом. Варто було мені в другій декрет піти, з першого не вийшовши, як почалися причіпки чоловіка. Та квартира, на яку разом збирали – включаючи 4 роки поки я працювала, на свекруху куплена. Там не половина, але одна восьма – точно мій внесок, чоловік ще до мене збирати почав. Права мама була. Кохання коханням, а нерухомість краще в своїй власності тримати, – сказала мені на прощання Олена.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
