Міша помітив колишню дружину в супермаркеті. І не впізнав. Побачив і не повірив своїм очам. Замість сумної, повної, старшої за свій вік – модна, весела, впевнена жінка з вогником в очах.
Весела, легка, впевнена жінка. Вирішив поспостерігати за колишньою. А та розплатилася на касі та не помітила Михайла. Було прикро, а чому – незрозуміло.
Весь вечір у нього крутилася в голові думка «Як змінилася?».
Підійшовши до дзеркала, невдоволено глянув на набряклі обличчя, неголену щетину, втомлені очі. Підібравши живіт, він зітхнув і пішов до кухні. Відкривши холодильник, знайшов тільки яйця. Спустошивши чергову банку пива, посмажив яєчню.
Через два дні Міша зламав ногу. Як недоречно! На роботі не здав проект, і ця подія напередодні скорочення! Лаючись, він телефонував всім знайомим, хто б міг забрати його з лікарні. У всіх були відкладним справи.
– Буду знати, прийму до відома! – повторював Михайло, сидячи в коридорі з холодним гіпсом на нозі. Як не просив сучасний пластиковий гіпс, черговий травматолог «закатав» ногу в звичний гіпс, який повинен висохнути і бути комфортним. Це за словами лікаря.
Згадав в останню чергу про колишню, і тому, що бачив недавно в магазині. Сумніваючись, набрав і її номер.
Через годину був у квартирі. Колишня дружина привезла Михайла додому. Довела до квартири, вивчила зміст холодильника, стан квартири і пішла.
– Слава Богу, – вирішив Михайло, і заспокоївся. Через десять хвилин повернулася колишня з двома сумками продуктів. Мовчала розклала продукти, простягнула знеболююче. І грюкнула дверима.
На наступний день колишня знову прийшла з каструлею борщу. Не кажучи ні слова, навела порядок в квартирі. Мишка хотів лаятися, щоб в чужій квартирі нічого не робила. Але навколо був не те що безлад. Це була барліг холостяка, в якій ніколи не прибирали.
– Нічого ходити! – лаявся Мишка. Йому вже набридло щоденне відвідування, прибирання, борщі.
– Я у відрядження їду на два тижні. Продукти принесла, порядок навела. Видужуй! – сухо промовила колишня.
Нога болить, все дратує. Безпорадність, чотири стіни, відсутність грошей і скорочення. Додалася злість на дружину, хоча і колишню.
– Нехай красива, але дурна, – розмірковував Михайло. – Я б не став допомагати їй. Навіщо впрягатися … – злився на жінку. – Ні, не у відрядження поїхала. На побачення пострибала, он як розмалювалась і помолодшала.
Колишня відвідала Мишка через два тижні. Той уже ходив на милицях, його відвідували друзі-товариші.
– Життя налагоджується. Ось тільки нога загоїться і роботу можна шукати, – сміявся Мишка. А сам собі не вірив. Нога то заживе, а роботу знайти складніше!
Згадав ім’я колишньої дружини. Став думати «а раптом». Почав спостерігати за нею в соціальних мережах, дзвонити по вечорах. Зрозумів, що знову закохався в свою колишню.
Через два тижні закінчилися гроші. Михайло скреготав зубами при кожному русі. Нога боліла, все дратувало. Ходити неможливо, тільки дострибати до кухні і туалету. А по відчуттях, що дров нарубав. Продуктів немає, роботи теж. Квартиру потрібно звільнити, іншу шукати – оплачувати нічим.
– Ні, друже! У мене ще матінка стара живе. Ось, якщо в гаражі тобі тиждень перекантуватися, – серйозно запропонував друг Сашко.
– Ну, гаразд, світло в твоєму гаражі є, ти тільки мені питної водички підкинь, – незадоволений пропозицією, Михайло погодився на гаражне існування.
– А, що, там стільки банок з солінням, варенням, навіть з тушонкою! Чайник електричний теж є. Вермішельки і кашок прикупимо, і ти навіть зимівлю протягнеш! – півслова, пожартував один.
Нічого робити. Гараж, так гараж. Склав речі і пошкандибав в гараж. Саньок попереду ніс сумки з речами.
Звичайно, в гаражі жилося не солодко. Телефон не сплачено, інтернету немає, вода з супермаркету, душа і туалету немає. З благ цивілізації тільки електрика. Купа непотребу навалено на полицях уздовж стін. Михайло два дні перебув, завдяки результатам пошуку старенького телевізора. На третій день завив від нудьги і болю.
Увечері прийшов Сашкоз колишньою дружиною.
Колишня по-хазяйськи увійшла, заткнувши ніс, вийшла через секунду. Слідом забіг Сашко:
– Там твоя каже, що може оплатити на пару місяців хату. Але грошей тепер буде в борг записувати. Як одужаєш, віддаси сповна. Погоджуйся. Мішань, ну, давай … – розпливаючись в широкій посмішці, шепотів друг.
– Ти де її знайшов? – невдоволено прошипів Михайло.
– Так вона в моїй в майстерні м’ясорубку в ремонт здавала, – почав виправдовуватися Сашко.
Михайло знову перебрався в свою знімну квартиру.
Записав свій борг в зошит. Борг в цифрах збільшувався. Збільшувалася ненависть до колишньої. Згадав, що не міг терпіти її «правильного» життя. Злився на себе за безпорадність і відсутність грошей.
Колишня допомогла з пошуком роботи.
– Ну навіщо ти мені допомагаєш? Ми ж в розлученні?! Я ж тебе навіть по імені не називаю, твоє ім’я терпіти не можу.
– Знаю, ти завжди моє ім’я забував, – засміялась колишня. – Так твоїй матері, я обіцяла, що якщо що, її сина в нужді не кину, допоможу. Гарна жінка була, твоя мама.
– Так, моя мати завжди за мене турбувалася. Я з дитинства був ще тим подарунком. Дякую тобі за допомогу. – насупився Михайло, згадавши матір.
– Ну, видужуй, робота є, тепер сам впораєшся, – по-діловому зробила висновок колишня. – У мене справ багато і особисте життя теж. Через два тижні весілля. Так що, прощавай.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.
