Ну не нагести і пельмені я прийшла попоїсти, які сама приготувала. Ну чесне слово! Тож ніякої машини, бо так до матері не ставляться! Знаєте, я їхала додому у піднесеному настрої. 12 років життя й роботи в Голландії позаду, гроші зароблені непогані. В Києві у моїй двокімнатній квартирі живуть син і невістка з дитиною, заробляють небагато, мріють про автомобіль.
Поїхала я на заробітки 12 років тому. З чоловіком розлучилися, роботи хорошої не мала, та й хотілося картинки поміняти, світ побачити.
Тим більше, що син Дмитро вже виріс на той момент, навчався в університеті на останньому курсі.
Нічого мене не тримало, от я й поїхала до хорошої подруги в Амстердам. Ліля допомогла мені з роботою – благо, я викладала англійську в школі і знала цю мову на той момент дуже непогано. Це дозволило мені зачепитися в одній компанії, яка надавала клієнтам орендовані квартири і приміщення.
Через три роки я заробила собі на новеньку квартиру в Україні, а свою двушку віддала сину, подарувала на весілля.
Звичайно, я бувала дома, але не часто. Посилала рідним подарунки, підтримувала трохи фінансово, оплачувала мамі помічницю, бо їй самій ставало все важче жити в райцентрі, а син з невісткою не захотіли взяти її до себе. Та я їх розумію: молоді, хочеться окремого життя.
Діма у мене виявився не пробивний: то малює, то музикою займається, когось навчає, то волонтерить. Тоня, невістка моя, можна сказати родину їхню утримує. Але потім вона пішла в декрет, потім корона, далі вторгнення – фінансове становище родини сина бажає кращого.
Я ж вирішила, що досить з мене чужини, хочеться додому. Жити є де, діти, онук поруч, запаси фінансові якісь маю – що ще треба?
Поїхала я, словом, додому, маючи намір зробити Дімі й Тоні хороший подарунок – не нову, але в нормальному стані машину.
Кілька днів я у себе в квартирі оговталася, речі розклала, клінінг викликала для хорошого прибирання – створила собі затишок в оселі. Ще якийсь тиждень звикала до українських реалій – важко це все, але я все одно дуже рада, що повернулася.
Отже, через два тижні після приїду я сказала сину й невістці, що завітаю в гості, з подарунками, само собою.
Приходжу в минулу суботу на 16 годину, Діма на дивані валяється, Тоня щось в ноутбуці клацає. Я погралася трохи з малим, а потім питаю: вечеряти будемо?
Невістка мені й каже: там в морозилці нагетси і пельмені є, приготуйте на всіх, будь ласка!
Я отетерпіла, щиро кажучи. Але приготувала. Поїли з дорогим червоним, яке я з собою принесла.
Подарувала я сину годинник і парфуми Тоні, іграшки Дані. Та і все на тому.
Ну не нагести і пельмені я прийшла попоїсти, які сама приготувала. Ну чесне слово! Тож ніякої машини, бо так до матері не ставляться!
Знаєте, я їхала додому у піднесеному настрої. 12 років життя й роботи в Голландії позаду, гроші зароблені непогані. А ось таку зустріч отримала.
Тож тепер з цим проханням не до мене. Я краще поїду в давно омріяний відпочинок в Карпати, зроблю ремонт в квартирі мами і віддам її в оренду, адже мама вже на небі.
Частину зароблених грошей віддам на потреби ЗСУ, а частину просто прибережну на карті – нехай проценти капають.
Адже не відомо ще, яка в мене старість буде і стосунки з дітьми – щось мені здається,,що близькими ми не будемо. На жаль.
Всім бажаю миру і добра! Україна попри все – моя рідна і найкраща.
Автор – Олена К.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
