Ну не розумія я такої любові до онуків! А як же своє життя?
Третій рік не можу заманити до себе в гості подругу з іншого краю країни. А був час, коли вона їздила до мене щороку!
Спілкуємося тільки по скайпу. Але, погодьтеся, це зовсім не те, що сидіти поруч на дивані, підібгавши ноги, пити хороше вино, нікуди не поспішати, і, як колись в дитинстві, планувати завтрашній день – йти в кіно або на побачення?
Вона приїжджала до мене щороку, легка на підйом, моя подруга. А ще моталася разів зо два на рік за кордон – і теж намагалася через столицю, щоб побачитися. А тепер вона нікуди не їздить. Здогадайтеся, чому? Тому що три роки тому у неї народився онук!
Слухай, кажу я по-дружньому (по скайпу), ти вже виростила двох дітей, а потім десять років доглядала за старенькою мамою, ти всі свої борги роздала, а внуки – це не борги, це задоволення, а його потрібно отримувати тоді, коли хочеш. Ти заслужила і відпочинок, і спокій, і право самій розпоряджатися своїм життям, оскільки настав, нарешті, час, коли ти нікому нічого не винна.
Подруга зніяковіло посміхається: “Дочка працює з ранку до вечора, вона утримує сім’ю, а зять поки вчиться, і у нього якраз диплом, і потім вони вважають, що мені все одно робити нічого…”
Але і я не відступаю: є няні, є дитсадки, і питання, хто буде з дитиною треба ставити не після, а до того, як вона народиться…
Згадую себе. Моя мама працювала головним лікарем і до того ж жила в іншому місті. Я навіть заїкнутися не могла, щоб вона кинула роботу. А якби і кинула, я б не заїкнулася, щоб вона переїхала до мене – у неї там, в іншому місті, було насичене життя, друзі, подруги, театри, дача. Мама забирала сина на місяць в свою відпустку і возила його на море – і спасибі їй велике за це.
Як я викручувалася? Садок. Подруги допомагали – сиділи з сином, коли мені терміново треба було летіти у відрядження. Сусідка забирала з садка, якщо пізно підписували номер журналу, редактором якого я була.
Якось так…
Але прикути не стару ще жінку до свого чада і при цьому вважати, що це її обов’язок? Знаєте, якось це дуже жорстоко.
І потім: борги наші вже всі роздано… А життя – незворотнє і швидкоминуще. І в ньому має бути місце для СЕБЕ.
Автор – belan-olga
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
