fbpx

Ну невже так важко роззутися, коли заходиш до кімнат? Адже це, насамперед, неповага до моєї праці! Так само, вважаю я, не важко навчити п’ятирічну дитину не лазити до каструлі по м’ясо руками, розхлюпуючи бризки по всій кухні… Це я про невістку й онука. Так, вона у нас з заможної родини, вони там звикли не роззуватися, бо за ними прибирають. Але ж я роблю все сама!

Ми з села, але син наш, як кажуть, вибився в люди. Добре навчався, вступив до університету в обласному центрі. Вивчився, відкрили з другом спільний бізнес.

У 27 років привів до нас на знайомство майбутню невістку, і я зразу помітила, що дівчина не з простих.

Так і виявилося, тато в неї якийсь високопосадовець, мати – власниця салону краси. Тобто, родина в них досить заможна, ми їм в цьому плані не рівня, хоча і син і допомагає останні роки, ремонт у будинку гарний зробили. Але мова про те. щоб мені хтось допомагав з хатніми обов’язками, прибиранням, ніколи не йшла не йде, з усім справляюся сама, хоч ще і на роботі.

В той найперший візит майбутня невістка Оксана пройшла у кімнати, не роззувшись. Я тоді на це подивилася крізь пальці, але неприємно все ж стало. Потім син Роман пояснив, що вона так звикла, що вони і вдома не роззуваються, бо в них є прибиральниця… А ще, бачте, так прийнято в Америці і в Європі, де Оксанка з батьками регулярно бувають.

Ну, нам так н жити, одним словом.

Але коли вони вже розписалися, я думала, Оксана зрозуміє і проявить такт і повагу до батьків чоловіка. Але я помилялася. Все навпаки загострилося.

Невістка любить бувати у нас на свіжому повітрі, ласувати домашніми фруктами, овочами, молочком, м’ясом. Але ходити босою або в домашніх капцях – то не для неї бо вона ж – пані…

Ну, не роззувається – то не роззувається, хоч мені і неприємно, та я вже звикла, грець з нею.

Але що витворяє малий!

Справа в тому, що онучок, а йому п’ять років, дуже полюбляє м’ясо у будь-яких проявах. І ось що ця дитина витворяє, коли ніхто не бачить, тай у присутності дорослих, в принципі, теж: як десь на столі, або навіть у холодильнику стоїть, на приклад, каструля з супом, борщем, чи будь якою першою або другою стравою, де є щось м’ясне – він вилазить на стілець чи прямо на стіл і залазить руками в посудину, хапає те, що йому до вподоби, розбризкуючи навкруги рідину чи розкидаючи кашу там чи картоплю… А піймаю “на гарячому” і зроблю зауваження – Ростик в сльози і жалітися до мами.

І скільки я вже казала йому взяти хоча би ложку – марно, малий далі робить за своєю дивною звичкою, як йому подобається.

Я питала в невістки: він і дома так робить? Оксана відповідає, що ні, дома зовсім інші порядки, там готує куховарка, а він чужих соромиться, а тут в селі веде себе вільно, він же дитина, а мені, мовляв, шкода м’яса чи важко прибрати?..

Та ні, не шкода і не важко… Та гріх казати, але я рада, що бувають вони у нас досить не часто. Сина б тільки хотілося частіше бачити. Але допомагає, не забуває – і на тому спасибі.

І все ж мені не зрозуміло: ну невже так важко роззутися, коли заходиш до кімнат? Адже це, насамперед, неповага до моєї праці! І хіба важко навчити п’ятирічну дитину не лазити до каструлі по м’ясо руками, розхлюпуючи бризки по всій кухні? Так, вони там звикли, що за ними прибирають. Але ж я роблю все сама!

Автор – Олена К.

Спеціально для видання Ibilingua.com.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page