Таке з Ганною сталося, що чоловік Павло он і біля худоби майже сам, після роботи тепер – одразу додому по господарству поратися, доїти корову навіть, а раніше Ганна все сама, а він на диван або до мужиків «на доміно».
А це все невістка.
Ганна й Павло виросли в одному селі. Він на два роки за неї старший. Коли вже стрічалися, обоє мріяли виїхати з села кудись у місто, але так і не склалося.
Побралися. Від бабусі й дідуся Павлу лишилася добротна хата, зробили ремонт та й зажили. Господарством, як і всі, обзавелися, діток двох народили.
Потяглися роки. Робота в агрофірмі і в конторі, дім, хазяйство, молоко-картопля, телевізор, посиденьки з сусідами і родичами.
На річку літом і по гриби восени. Багато років – одне й те саме. Важка робота і однаковий відпочинок. Але вони звикли. І навіть любили своє життя і не уявляли іншого.
Та й одне одного кохали, але роки і звичка зробили свою справу. Все увійшло у тихе русло побуту, барви почуттів втратили свої яскраві кольори. Все, як у всіх, одним словом.
Претензій також накопичилося дрібних, невдоволення побутового одне одним. Ганна втомлювалася, бо майже все господарство на собі тягла, а Пашка після роботи все більше на дивані любив повалятися або до мужиків на доміно у гараж, звідкіля повертався, хмільно хитаючись, і одразу спати.
Та все одно, попри непросте сільське життя, зуміли зберегти Павло і Ганна відданість одне одному, стали вже немов одним цілим одне з одним і зі своїм життям, своїм селом.
Працювали, додатково Ганна на півставки ще й літнім самотнім людям в селі допомагала.
А от діти, коли виросли, випурхнули не тільки з батьківського гніздечка, а із рідного села. Дочка Настуня аж у Чехії опинилася сім років тому, а син молодший Роман навчався у Києві, одружився на дівчині з Хмельницького і переїхав до неї, там обоє лікарями працюють.
Невістка Олечка їм подобалася, весела і розумна дівчинка з великими блакитними очима. Народилися вже у низ з Ромою двоє діток, хоч Роман і молодший за сестру Настю, яка займалася поки що кар’єрою і про сім’ю не думала.
Самотньо і тихо стало в будинку Ганни й Павла, коли діти розлетілися, але звикали, хоч і не просто було. Чекали дітей і онуків в гості, жили звичним життям.
Ганна останнім часом зовсім не любила на себе в дзеркало дивитися: згасаюча стомлена вічною роботою жінка, кращі роки позаду. Одна радість – у квітнику порпатися та серіали дивитися. Добре, інтернетом навчилася користуватися, по відео вечорами розмовляє то з Настунею, то з Романом і Олею, онучат подивиться невгамовних.
Почав запрошувати їх у гості син, бо за п’ять років жодного разу батьки у них ще не були. Та вдвох поїхати як? Хазяйство ж. От і сказав Павло дружині, щоб з’їздила сама, розвіялася, подивилася, як діти живуть.
Ганна і поїхала. На два тижні, незадовго до нового року.
А повернулася геть іншою, Павло – і той ледве впізнав! Що вже там казати про родичів і сусідів.
У всіх в їхньому маленькому селі просто щелепи відпадали, коли Ганна надвір виходила, йшла вулицями до магазину або до своїх підопічних стареньких.
І що з нею сталося після поїздки до сина в Хмельницький?
Та таке сталося, що Павло он майже сам тепер все робить, а після роботи – до худоби біжить поратися, доїти корову навіть, інші справи господарські на себе взяв. А раніше ж ганна майже все сама, а він – на диван або до мужиків «на доміно».
А це все невістка Олечка, яка якраз у відпустці була. Вона одразу взялася за свекруху.
У перукарню на другий же день Ганну відвела, до косметолога і на масажі всі два тижні на диво-процедури водила. Навіть басейн відвідала Ганна, наплавалася. Син Роман гроші дав, а невісточка їй шопінг влаштувала. Стільки речей нових гарних накупили, які так личили Ганні!
Своє старе вбрання, у якому приїхала, вона навіть з собою назад не забирала, там з Олею у який фонд для нужденних передали.
Приїхала додому Ганна у всьому новому вбранні і сама – новісінька. І зовні, а головне – всередині. Молодша на десять років, не менше. Очі світяться, голова високо піднята на тонкій красивій ще шиї.
Такі зміни осяяли їхнє з Павлом життя, вдихнули в їхні дні свіже повітря, оживили почуття.
– А мені вона така подобається, не хочу, щоб вона змінювалася, перетворювалася на колишню тітку стомлену. Он, яка дівчинка стала, задивитися! Хочу, аби довго-довго лишалася такою, як зараз! Тому берегти її буду з усіх сил, щоб ви не думали і не говорили, – казав Павло друзякам-мужикам, які зазивали на посиденьки в гараж і кепкували з нього через те, що упадав за своєю Ганнусую, як хлопчак сімнадцятилітній, – Тому не до вас мені, вибачайте, хлопці!
І Пашка біжить допомагати своїй красуні-дружині, щоб ще лишався у них час не лише на роботу, але й на одне одного, і на красу навколишнього зимового засніженого новорічного світу.
Автор – Олена Мірошниченко
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com
