Ну, ось нарешті ми отримали ключі від нової квартири! За три роки до цього почали з чоловіком збирати на ремонт, економили на всьому, брали додаткові підробітки, не висипалися. Але воно того варте! І ось – вже все є в квартирі, лишися штрихи і деталі.
Зовиця Інга – швачка. А ми з чоловіком Олегом, як я вже сказала, нещодавно отримали квартиру у новобудові. Ремонт, меблі, побутова техніка – все вже є. І більше нічого немає. Ні штор, ні килимів, ні різних дрібниць, що створюють затишок. Тобто, залишився декор і деталі.
Почати вирішили зі штор. Кухня, дитяча, наша спальня, вітальня та лоджія. Сестра чоловіка, моя зовиця Інга, зголосилася допомогти з вибором тканини, взялася з власної ініціативи за пошиття, пообіцяла знижку. Тюль ми взяли вже готову.
Від знижки я відмовилася, це ж копіткий труд. Інга, звичайно зраділа. Чомусь мені подумалося, що нюансів і проблем у цьому випадку не виникне. Я помилилася.
До більшості штор питань не було. А штори в дитячу та спальню вона усвідомлено переплутала. Для нашої спальні я вибрала світло-сірий, майже білий велюр по вісімсот гривень за погонний метр.
Дітям – темно-синій жаккард по триста гривень за погонний метр. Різниця в ціні обумовлена досвідом: штори в дитячій з нашої старої квартири вже через рік нагадували ганчірки для підлоги.
Інга зателефонувала через тиждень, повідомивши про готовність штор. Ми з чоловіком взяли дітей та поїхали до неї.
Короткі шторки для лоджії вийшли чудові на диво. До кухні та вітальні претензій не було. А в іншому!
У дитячій кімнаті вікно на дві стулки, у нас на три. Штори в спальню повинні були бути ширшими і більшими. Але у Інги вийшло навпаки: світло-сірі штори вона пошила вузькими і меншими, а темно-сині – під розміри спальні.
– Так буде краще. Чим світліша дитяча – тим краще очі у діток, – з усмішкою повідомила вона.
Я не влаштовувала конфлікт, але й залишити невдоволення при собі теж не вийшло. Я висловила зовиці, що не їй вирішувати, де та якого кольору шторам бути у нашій квартирі. І порадила їй надалі бути обережнішою: якщо вона розпорядиться майном замовника на свій розсуд, то може не дочекатися оплати.
Інга вибачилася. Погодилася з тим, що не повинна була втручатися зі своїм баченнями, а мала виконати свою роботу так, як ми спочатку і домовилися.
Гроші ми їй заплатили, всю обумовлена сума. Інга почастувала нас чаєм, нагодувала всю нашу сім’ю млинцями, подарувала дітям невеликі іграшки. Ми цілком нормально попрощалися, жодних претензій чи невдоволення я не почула.
“Не такі” штори я віддала мамі. Сама купила новий матеріал і замовила пошиття у магазині.
Осад залишився, але, за великим рахунком, інцидент був вичерпаний. Так гадала я.
Інга, виявляється, мала іншу думку. Через якийсь час моя мама задумалася про пошиття сукні на ювілей подруги. Олег, не довго думаючи, дав їй номер телефону Інги. Мама сказала, що днями їй зателефонує.
– Оленко! — передзвонила мені мама після дзвінка до моєї зовиці. — Вона сказала, що нічого для мене не шитиме.
– Чому?
– Вона сказала, що ти її обхезяла з ніг до голови. І що обшивати твоїх родичів вона не збирається.
Після цього ми з Інгою бачилися кілька разів. Усміхнена, спокійна, вона ні слова мені сказала. Але я таки запитала, що це було.
– Робота – роботою. Так, шити на твоє прохання чи рекомендації я більше не буду. Але ж ми все одно родички, спілкуємося далі, все добре, – заявила мені сестра Олега.
Тобто вона накосячила, і мене ж вирішила внести до своєрідного чорного списку замовників. Чудово влаштувалася!
І як тепер поводитися з зовицею? Як ні в чому не бувало? Я так не можу. Інга реально була не права. Чи все таки правда на її стороні?
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
