fbpx

Ну ось. Рідня чоловіка надоумила його зробити тест на батьківство. Тепер ми розлучаємося, вони цього хотіли? Ігор тепер щасливий? Маю потребу розповісти все, як є. Тим більше, є своя квартира, а потім мені стало не до них. Бабусі чоловіка обидві з далекого волинського села, батьки перебралися до столиці років двадцять тому. Півроку я нікуди з дитиною не їздила, а потім був день народження у свекра. За кілька тижнів після цієї розмови Ігор прийшов додому радісний і поклав на стіл якісь папери

Ну ось. Рідня чоловіка надоумила його зробити тест на батьківство. Тепер ми розлучаємося, вони цього хотіли? Ігор тепер щасливий? Маю потребу розповісти все, як є.

Родичі чоловіка ніколи мене особливо не любили, не припала я їм до двору, так би мовити. Я трималася, терпіла всі шпильки, не без підтримки чоловіка, звичайно. Але недавно Ігор перейшов межу. Під натиском рідні він вирішив таємно від мене скласти ДНК-тест і перевірити, чи справді наш син від нього. Син від нього, а ось ми тепер розлучаємося.

За шість років шлюбу я від родичів чоловіка чого тільки не наслухалася. Їм, корінним, як вони самі кажуть, киянам, не дуже припало до душі, що в їхню сім’ю увійшла з “понаїхавших”. Хоча самі вони корінними стали дуже недавно.

Бабусі чоловіка обидві з далекого волинського села, батьки перебралися до столиці років двадцять тому, навіть мій чоловік був народжений ще не в Києві. Але за ті двадцять років люди встигли відчути себе корінними киянами, що давало їм таке собі право морщити носи.

Я сама родом з Полтавщини. Навчалася у столиці, де й познайомилася із чоловіком. Для себе я вирішила, що до рідного міста повертатися не хочу. Після гучного і швидкого темпу Києва у рідному місті було вже дуже повільно та незвично. Це я собі вирішила ще на першому курсі.

Мої батьки, дізнавшись про мої наміри залишитись у столиці, запропонували мені взяти іпотеку. Квартира, звичайно, буде далеко не в центрі, зате своя. Так і зробили – купили квартиру, одразу ж її в оренду віддали. Гроші з оренди допомагали батькам без проблем сплачувати іпотеку. Квартира була оформлена на батьків.
Я ж, розуміючи, яке важливе діло взялися робити мама та тато, вирішила вийти на самозабезпечення.

Навчалася я на бюджеті, жила в гуртожитку. Почала підробляти, щоб вистачало на їжу та інші потрібні речі. На роботі й познайомилася з Ігорем.

Роман у нас з Ігорем розвивався швидко, але у ставити штамп у паспорт ми не поспішали. Ми зустрічалися так до кінця мого навчання в університеті. Він жив із батьками, хоча і працював, а я після гуртожитку винаймала кімнату, щоб ближче до роботи. Квартира розташовувалася від неї надто далеко, до того ж іпотека поки що не була виплачена.

Через півроку ми вирішили побратися і Ігор познайомив мене зі своєю родиною. Я їм одразу не припала до смаку, і це було взаємно. Мене напружували скрупульозні питання, а звідки родом, а хто мої батьки, а чи є своя житлоплоща, а яка освіта, а що з майна і таке інше.

З облич родичів Ігоря, моя кандидатура у невістки припала їм не до душі. Мабуть, Ігорю висловили своє незадоволення його вибором, бо кілька днів він ходив без настрою. Але про відміну своєї пропозиції руки не заговорював.

Ми все-таки побралися. Жити переїхали до моєї квартири, тобто, за документами до батьківської. Іпотеку ще не було закрито, але від допомоги мої батьки відмовилися.

– Ні, ми самі все виплатимо, щоб квартира була виключно твоя в майбутньому, – сказав тато, я погодилася.

З батьками чоловіка я не хотіла зустрічатися, адже щоразу ловила на собі незадоволені погляди. Про те, що ми живемо в моїй квартирі, батьки чоловіка не знали. Ми вирішили не казати, щоб не було зайвих питань і нас не смикали. Для всіх ми квартиру винаймали, а так далеко, тому що накопичуємо на свою.

Насправді ми збирали на машину, на відпочинок, на ремонт, на інші приємні та корисні штуки. Поки я не народився синочок, ми встигли трохи поїздити нашою країною і двічі були за кордоном.

Батьки Ігоря звістку про те, що буде онук, зустріли не дуже радісно. У їхніх рожевих мріях ми з чоловіком мали розлучатися, а дітками обзаводитися. Спочатку переконували нас, що ми дитину не потягнемо, потім говорили, що їхньому онуку доведеться жити на зніманні, адже примхлива невістка не хоче жити разом із свекрами. Я насправді не хотіла, навіщо мені постійно на їхні кислі обличчя дивитись? Тим більше, коли є своя квартира. А потім мені стало не до них.

Коли дитина народилася, на виписку приїхала вся родина чоловіка та мої батьки. Це я пам’ятаю точно, а що і хто там говорив, я вже не пам’ятаю, мені дуже хотілося додому, в тишу від усіх подалі.

Півроку я нікуди з дитиною не їздила, а потім був день народження у свекра. Довелося їхати. Там я вперше і почула, що син у нас не схожий на тата. От не схожий. Зрозуміло, на що там натяк був. Я промовчала.

Але з того часу тема того, що син на чоловіка не схожий, виринала так чи інакше постійно.

– А ви не хочете зробити тест ДНК? – якось уже прямо запитала мама Ігоря.

– І навіщо? Я знаю, що це син мій і чоловіка, – було складно тримати себе в руках, але я намагалася.

– Та мало що, раптом у лікарні переплутали? Всяке в житті трапляється, – вдивляючись в обличчя онука, пробурмотіла свекруха.

Чоловік похмуро дивився на матір, але мовчав.

За кілька тижнів після цієї розмови Ігор прийшов додому радісний і поклав на стіл якісь папери.

– Я зробив тест ДНК, тепер точно можна говорити, що це сто відсотків мій син, – радісно сказав він.

– А що, колись були якісь сумніви? – мій крижаний тон міг заморозити Тихий океан.

– Ну, не те щоб сумніви, – відвів очі чоловік. – Але чого в житті тільки не буває. До того ж, тепер батьки нарешті закриють цю тему.

Я сказала Ігорю, що він прямо зараз збирає свої речі, забирає ці папірці та їде за місцем прописки радувати батьків цією новиною. І ще однією, до купи – що ми розлучаємося.

– Ти чого? – здивувався Ігор. – Я ж як краще хотів!

Я його не слухала, сказала, що має годину, щоб залишити квартиру з речами. Більше я не сказала йому жодного слова. Він спочатку намагався поговорити, потім мовчки зібрав речі та пішов.

На розлучення я подам сама. Мені поруч не потрібна людина, яка може ось так вчинити за моєю спиною.

Одне діло, якби він поінформував мене про свої плани, так, мовляв, і так, хочу втерти носа батькам, пішли зробимо тест. Але він зробив усе нишком. Про яку довіру, про яку сім’ю можна говорити в такому разі?

Батьки переконують мене, що це не привід для розлучення, просто Ігор зробив не розумно, але для мене такий вчинок дуже навіть привід. Сподіваюся, свекри від радості стрибатимуть до стелі, вони хотіли – вони його досягли. Їхній син тепер щасливий?

Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com

You cannot copy content of this page