fbpx
життєві історії
Ну ось, відпустку невеличку взяла, можна їхати до батьків на свята у Суми. Столиця столицею, Київ прекрасний, але своє рідне місто я люблю більше. Суми назавжди – моя рідна домівка. Квиток купувала похапцем, з того, що лишилося в наявності. У душі я дуже сподівалася, що хтось захоче зі мною помінятися. Так і сталося. А далі все розвивалося непередбачувано. Повернувшись, виявила на своєму місці маму Тарасика

Ну ось, відпустку невеличку взяла, можна їхати до батьків на свята у Суми. Столиця столицею, Київ прекрасний, але своє рідне місто я люблю більше. Суми назавжди – моя рідна домівка.

Мені чекала чергова поїздка на поїзді. Я люблю такі поїздки. Купила нижню полиця, хоча я більше люблю верхні – ніхто не смикає, не чіпає, все спокійно. Квиток купувала похапцем, з того, що лишилося в наявності. У душі я дуже сподівалася, що хтось захоче зі мною помінятися.

Так і сталося. Коли я підійшла до свого місця, я побачила жінку, яка розпаковувала сумки, та її сина, який чудово розташувався там же. На іншій нижній полиці сиділа дівчина і читала книгу, не зважаючи на нових сусідів.

Я подивилася на жінку, впіймала її погляд і сказала:

-Будь ласка.

Полиці мені не шкода, але хоч би дозволу запитала, заради вічливості. Я залізла на верхнє місце, жінка фиркнула і поклала ще одну сумку на місце, на якому сиділа дівчина.

– Дівчинко, я тут навпроти дитини розташуюся, ти ж не проти?

Як виявилося, у пані було місце на верхній полиці над дівчиною.

– Проти, – байдуже вимовила дівчина, не відволікаючись від книги.

Жінка здивувалася на секунду, але продовжила розбирати багаж.

– Я маю стежити за Тарасиком, розумієш? А раптом з ним щось трапиться, щось знадобиться, а зверху злазити довго. Давай поміняємося.

– Не поміняємося, – відповіла їй дівчина з книгою.

Я думала, що дівчина пояснюватиме дамі, що місце було куплено нею заздалегідь, і, якби вона хотіла нижню полицю, могла б подбати про це заздалегідь і таке інше. Але ні. Дівчина відвернулась і лягла на сумку жінки, як на подушку.

Жінка смикнула сумку, а дівчина витяглася на своєму законному місці на повний зріст.

– Ах ось ти як? Ну, начувайся, –  жінка залізла нагору разом із сумкою, з якої, я так думаю, не випадково випав пластиковий кухоль, який прилетів дівчині точно в лоба. Але та просто відкинула кухоль на підлогу, не відриваючись від книги.

Кілька годин ми їхали спокійно. Наближався вечір. Вечеріло. Двчина щось узяла в сумці і пішла у вбиральню, а, повернувшись виявила на своєму місці пані, яка, у свою чергу, залишила для дівчини лише невеликий закуток біля вікна.

– Ми маємо право на столик! – почала виправдовуватися мама Тарасика. – Ми хочемо їсти.

Дівчину це анітрохи не збентежило. Вона пройшла на своє місце і сіла дивитися у вікно.

Під кінець вечері Тарасик вирішив поділитися із супутницею печивом. Дівчина взяла пригощення, але мама хлопчика вирішила інакше.

– Нема чого її годувати! – сказала вона і тріпонула дівчину по руці.

Я думала, що тут вже стіна незворушності ось-ось не витримає, і дівчина накинеться на цю пані, але і тут я не вгадала.

Міс Дзен поклала печиво на стіл.

– Все ваше, – сказала вона і витерла руки об спідницю мами Тарасика.

Що тут почалося.

Дівчина почула від жінки про себе чимало цікавого. Окріп плюскотів в її очах. І, втративши контроль, вона штовхнула дівчину.

Ну ось тут, промайнуло у мене в голові, вона мусить вже відреагувати як нормальна людина?

Та дівчина нахилилася до жінки, ніби хотіла їй щось сказати і лизнула її в обличчя від підборіддя до самого чола, через око, змастивши всю косметику!

Тремтячи від переповнюючих її почуттів, мама Тарисика чимдуш побігла в туалет змивати з себе цю неприємність.

Дівчина втерлася серветкою, взяла книгу і продовжила читати.

Решту часу мама Тарасика не промовила жодного слова. Залізла на верх. Доїхали ми до Сум у тиші і спокої.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, ibilingua.com