Ну от і все. Ми сидимо у дворі, який 10 років був нашим, де посадили власноруч чудовий садок. Дивимося на наш будинок, який добудували і зробили все в ньому на свій смак. Як легко все руйнується… Ми розведені. Я чекаю дитинку від іншого. Тут більше не мій дім. Ми дивимося одне одному в очі. Я падаю в обійми колишнього чоловіка…
7 років ми жили душа в душу. А потім Олег мене зрадив. Може, я й сама в тому частково винна, мало уваги приділяла чоловікові, поринувши в материнство, не доглядала як належить за собою…
Мені спочатку подруга сказала, що кілька разів бачила в машині з Олегом одну й ту саму жінку, а потім я сама залізла тихцем в його телефон…
Олег і не заперечував дуже, зізнався. Але зробив все, щоб я його вибачила.
Порвав з коханкою, носив нас з донечкою на руках…
Я простила. Але забути не змогла.
Не могла іноді не уявляти його з нею, не могла відпустити свою образу.
Все вже було не так, як раніше. Гірше і гірко…
Рік тому я зустріла Андрія. Закохалася… І дозволила собі бути щасливою.
А потім дізналася, що чекаю дитинку. І я, і Андрій зраділи, я одразу прийшла до Олега з повинною, хоч він вже і здогадувався, що в мене хтось є.
І от ми сидимо у дворі, який 10 років був нашим, де посадили власноруч чудовий садок. Дивимося на наш будинок, який добудували і зробили все в ньому на свій смак. Як легко все руйнується…
Ми розведені. Я чекаю дитинку від іншого. Тут більше не мій дім. Ми дивимося одне одному в очі.
Я падаю в обійми колишнього чоловіка…
Олег гладить моє волосся. Я плачу.
– Ну що ж ти? Ти мала на це право… Будь тепер щасливою, а я радітиму за тебе. Дякую, що з донькою не обмежуєш у спілкуванні. Знай, що я вас дуже люблю, навіть твою майбутню дитину. Пам’ятай про це і живи далі… І я… якось буду.
Наші губи знайшли одне одного…
Того ж вечора я сказала Андрію, що не можу бути з ним.
…Минуло два роки. Ярославчик іноді бачиться з Андрієм, але рідко, бо Андрій живе в іншому місті, вже знайошов нове кохання. Але мене те не турбує.
Ярослав називає татом Олега.
Ми щасливі.
Посадили нові деревця в нашому садку. Минуле залишили в минулому. Облаштували дитячий майданчик у дворі.
Спитаєте, чи складно це все було?
Ще й як. Свекруха досі зі мною не спілкується.
Але, повторюся: ми – щасливі.
Автор – Олена Коржик.
Спеціально для видання Ibilingua.com.
Передрук заборонено.
Фото ілюстративне – diy.obi
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
