fbpx
життєві історії
– Ну при надії ти, що далі? Мені байдуже. Прополеш кілька грядок, нічого з тобою не станеться! – Ірина Остапівна вручила мені сапку. Поїхали ми на вихідних до мами чоловіка в село. З чоловіком Глібом ми живемо вже 5 років, та все ніяк не могли діток народити.

– Ну при надії ти, що далі? Мені байдуже. Скопати пару грядок, нічого з тобою не станеться! – Ірина Остапівна вручила мені лопату. Поїхали ми на вихідних до батьків чоловіка в село.

З чоловіком Глібом ми живемо вже 5 років, та все ніяк не могли діток народити. То фінанси не дозволяють, то переїзди з квартири на квартиру.

Але ось  природа взяла своє і я зрозуміла, що чекаю дитинку. Хоч ми і думали, що невчасно, але щасливі були неймовірно!

На сьомому місяці я пішла в декрет, як і годиться. Зараз у мене восьмий місяць.

У мене є свекруха, Ірина Остапівна, вона живе недалеко від нашого міста в селі. На кожні свята і вихідні ми до неї приїжджаємо з Глібом. Шашлички, природа, і по городу допомагаємо.

Моя мама Галина з дитинства мене приручила до роботи на грядці. Я все вмію робити: копати, садити, підгортати, викорчовувати і інші роботи по саду. Та й мені в задоволення це завжди було. Але зараз вже стало важко, і я вирішила, що мені з моїм животиком не по силам буде допомогти свекрухи. Сподівалася, що вона зрозуміє.

І ось наближалися вихідні, Гліб попередив свою маму, що не поїдемо до неї цього разу, оскільки мені скоро народжувати, місяць залишився.

Свекруха була незадоволена цією новиною. А коли їй щось не подобається, вона стає дуже напористою.

Як тільки чоловік закінчив з нею розмову, задзвонив мій телефон.

– Людочко, привіт, а ви що, не приїдете до мене в село? Я ж вас так чекала, – початку свекруха по-доброму.

– Ірино остапівно, я б рада, але мені народжувати через місяць, тому ми не зможемо приїхати, – відповіла я.

Свекруха зрозуміла, що від нас допомоги їй не буде в городі в цю суботу-неділю.

– І що? Тому ви мене саму залишаєте? Непереконливо, просто признайся, що не хочете мені допомагати, – вона сказала, немов образилася.

– Ірино Остапівно, що ви таке говорите, ви ж самі знаєте, що таке майже останній місяць очікування дитини. А якщо дитині зашкодимо? Вже краще я залишуся вдома, а чоловік доглядає за мною, турбується.

Але ми таки поїхали, Гліб сказав, що я нічого робити не буду. Це ми так думали.

Ірина Остапівна, коли приїхали, урочисто вручила мені сапу зі словами:

– Ну при надії ти, що далі? Мені байдуже. Сполоти пару грядок – нічого з тобою не станеться. Тому не базікайте і швидко до роботи, город сам себе не прополе!

Чесно сказати, я випала в осад. Почуття переживання до неї пропало, нехай сама зі своїм городом возиться!

Я думала висловити все, що накопичилося, але стрималася. Просто пішла і сіла на лавку, а Гліб вже сам з мамою про щось там говорив, разом вони пішли на город. Свекруха образилася, решту часу зі мною взагалі не розмовляла. У неділю ввечері ми поїхали додому.

Дякувати, що чоловік був на моєму боці, він покрутив пальцем біля скроні і сказав мені, щоб я взагалі не переживала з цього приводу. Не хоче Ірина Остапівна зі мною спілкуватися – її справа, сказав мені Гліб і притулив до себе.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page