– Ну при надії ти, що далі? Мені байдуже. Скопати пару грядок, нічого з тобою не станеться! – Ірина Остапівна вручила мені лопату. Поїхали ми на вихідних до батьків чоловіка в село.
З чоловіком Глібом ми живемо вже 5 років, та все ніяк не могли діток народити. То фінанси не дозволяють, то переїзди з квартири на квартиру.
Але ось природа взяла своє і я зрозуміла, що чекаю дитинку. Хоч ми і думали, що невчасно, але щасливі були неймовірно!
На сьомому місяці я пішла в декрет, як і годиться. Зараз у мене восьмий місяць.
У мене є свекруха, Ірина Остапівна, вона живе недалеко від нашого міста в селі. На кожні свята і вихідні ми до неї приїжджаємо з Глібом. Шашлички, природа, і по городу допомагаємо.
Моя мама Галина з дитинства мене приручила до роботи на грядці. Я все вмію робити: копати, садити, підгортати, викорчовувати і інші роботи по саду. Та й мені в задоволення це завжди було. Але зараз вже стало важко, і я вирішила, що мені з моїм животиком не по силам буде допомогти свекрухи. Сподівалася, що вона зрозуміє.
І ось наближалися вихідні, Гліб попередив свою маму, що не поїдемо до неї цього разу, оскільки мені скоро народжувати, місяць залишився.
Свекруха була незадоволена цією новиною. А коли їй щось не подобається, вона стає дуже напористою.
Як тільки чоловік закінчив з нею розмову, задзвонив мій телефон.
– Людочко, привіт, а ви що, не приїдете до мене в село? Я ж вас так чекала, – початку свекруха по-доброму.
– Ірино остапівно, я б рада, але мені народжувати через місяць, тому ми не зможемо приїхати, – відповіла я.
Свекруха зрозуміла, що від нас допомоги їй не буде в городі в цю суботу-неділю.
– І що? Тому ви мене саму залишаєте? Непереконливо, просто признайся, що не хочете мені допомагати, – вона сказала, немов образилася.
– Ірино Остапівно, що ви таке говорите, ви ж самі знаєте, що таке майже останній місяць очікування дитини. А якщо дитині зашкодимо? Вже краще я залишуся вдома, а чоловік доглядає за мною, турбується.
Але ми таки поїхали, Гліб сказав, що я нічого робити не буду. Це ми так думали.
Ірина Остапівна, коли приїхали, урочисто вручила мені сапу зі словами:
– Ну при надії ти, що далі? Мені байдуже. Сполоти пару грядок – нічого з тобою не станеться. Тому не базікайте і швидко до роботи, город сам себе не прополе!
Чесно сказати, я випала в осад. Почуття переживання до неї пропало, нехай сама зі своїм городом возиться!
Я думала висловити все, що накопичилося, але стрималася. Просто пішла і сіла на лавку, а Гліб вже сам з мамою про щось там говорив, разом вони пішли на город. Свекруха образилася, решту часу зі мною взагалі не розмовляла. У неділю ввечері ми поїхали додому.
Дякувати, що чоловік був на моєму боці, він покрутив пальцем біля скроні і сказав мені, щоб я взагалі не переживала з цього приводу. Не хоче Ірина Остапівна зі мною спілкуватися – її справа, сказав мені Гліб і притулив до себе.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
