fbpx
життєві історії
Ну, що можу сказати. Раніше я тільки чула про це від знайомих заробітчанок з нашого села. Тепер, коли сама переїхали сюди, утікаючи з сином від подій в Україні, я нарешті хрозуміла, за що наших не дуже люблять на півдні Італії і ставляться дещо упереджено

Ну, що можу сказати. Раніше я тільки чула про це від знайомих заробітчанок з нашого села. Тепер, коли сама переїхали сюди, утікаючи з сином від подій в Україні, я нарешті хрозуміла, за що наших не дуже люблять на півдні Італії і ставляться дещо упереджено.

Спробую описати свої спостерження і висновки.

Я переїхала з сином до Італії п’ять місяців. Відразу хочу наголосити, що це рішення далося мені не просто.

Складнощів, з якими я зіткнулася в процесі переїзду, було набагато більше, ніж я могла собі уявити. Спочатку навіть хотілося все кинути та повернутися додому, бо в рідній країні все набагато простіше. Однією з найболючіших тем для мене стало упереджене ставлення до українців, про яке я хочу докладно розповісти.

Перше, що хочеться донести до читачів: нам у Європі зовсім не так раді, як це може здатися. Допомагають. так, але ніхто не хоче бачити і приймиати нас постійно, на постійне проживання. Це, звісно, суто моя думка. можна сказати, гірка правда, яку я вже встигла прийняти. У цьому немає нічого дивного, адже ми займаємо робочі місця італійців.

А в Італії, до речі, існує досить високий рівень безробіття. Крім того, багато наших жінок приїжджають до Італії, щоб вдало вийти заміж. Тобто вони не лише відбирають вільні робочі місця, а й вільних чоловіків.

Подумайте самі, чого б їм радіти нашому приїзду? За кордоном ми завжди виділятимемося з натовпу, завжди будемо чужинцями.

Треба бути готовим до боротьби. За хорошу роботу та житло, отримання документів, нормальне ставлення оточуючих. Не раз почуєш на свою адресу неприємні висловлювання. Легко точно не буде.

То чому ж нас недолюблюють у сонячній Італії? Відразу скажу, що італійці взагалі не дуже прихильні до приїжджих, якщо вони не туристи. Навіть італійця, що переїхав із сусіднього міста, можуть вважати чужинцем. Звичайно, тим, хто побував в Італії як гість, могло здатися, що місцевий народ дуже привітний.

Але повірте, з іммігрантами все зовсім інакше.

Я в жодному разі не стверджую, що всі без винятку італійці налаштовані до нас вороже. Звичайно, що ні. Зараз всі намагаються нас, українців, підтримати.

Але зрозуміло й те, що кожен має свою думку, свої стереотипи щодо українців. Все залежить від конкретної людини та її знань, особистого досвіду. Мені ось вдалося потоваришувати з деякими місцевими, заслужити їхню повагу. Але, на превеликий жаль, для більшості ми є людьми з «третього світу».

Багато італійців, особливо з віддалених регіонів, досі важко розрізняють країни СНД, називаючи всіх без розбору «російськими». мене це дуже зачіпає! Коли я говорю, що українка то мене іноді навіть запитують, де це. Коли показую фотографії та уточнюю, що у нас більшість має вищу освіту, то бачу на обличчях щире здивування.

Що сказати, про США та інші країни Європи італійці знають у рази більше. А до нас інтересу майже немає. Хіба що зараз тільки ставлення поступово змінюється. Дуже прикро, що вони вважають себе вищими за нас, хоча не знають елементарних речей.

Зараз у мене полетять тапки, але висловлю свою думку: у такому відношенні винні й ми самі. Адже звідки переважна більшість італійців бере інформацію про нас? Правильно, із спостережень за туристами. А гості із СНД часто поводяться дуже некультурно, мені й самій буває соромно за «своїх». Особливо за дівчат, які поводяться надто зухвало та провокують непристойні асоціації.

А тепер розповім ще про одну причину, яка сильно впливає на думку про українців. Ми ж самі не любимо і не цінуємо те, що наше рідне. Можливо, це пережитки тих часів, коли люди з СРСР прагнули всього закордонного. Але у мене часто запитують ті українки, які тут давно живуть чи народилися вже в Італії, чому ми так багато переймаємо в інших народів.

І справді, варто замислитися: адже ми більше схильні купити італійську, німецьку техніку або, скажімо, продукти, ніж щось вітчизняне. Багато хто з українців прагне отримати громадянство іншої країни.

Я, звичайно, пояснюю, що ми просто дуже різнобічні люди, які відкриті для всього світу. Нібито нас все цікавить, і ми таким чином розширюємо кругозір. Але десь у глибині душі мені прикро. Як можна очікувати, що іноземці добре ставитимуться до нас, якщо ми самі себе не любимо і не поважаємо?

Мабуть, підсумую. Якщо хтось збирається поїхати жити чи працювати до Італії, то не варто сподіватися, що процес інтеграції буде простим. На шляху до хорошого життя доведеться подолати багато перешкод. Я щиро сподіваюся, що всі негативні стереотипи, пов’язані з українцями, відходитимуть у минуле.

Але справді маю за що й дякувати Італії – за прихисток, дружелюбність, роботу, дах над головою і мирні ночі й дні для мого синочка.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, Ibilingua.com.