Ну що це за мама? Інші їдуть туди і працюють заради нас, дітей, а моя мама, коли повернулася з Італії, де провела 18 років, заявила, що грошей у неї немає, а я і чоловік повинні її утримувати!
Чи знаєте ви щось про егоїзм? Я знаю. Бо моя мама – справжня, справжня егоїстка. Людина, яка думає лише про себе та ні про кого більше. У дитинстві я цього не помічала: у мене був тато, мама, бабуся. І я була ще дуже маленькою. Але потім усе стало на свої місця.
До семи років я жила у звичайній родині. Єдина дитина, мене всі любили та балували. Я вважаю, що з дівчатками так і потрібно, щоб вони відчували на собі любов. Ми ж створіння ніжні, то чому б і не ставитися до нас трохи по-особливому?
Але потім трапився між батьками великий конфлікт у батьків і вони розлучилися. Я ніколи не питала про причину, але підозрюю, там був замішаний третій зайвий.
Тато пішов із сім’ї і ми стали жити з мамою вдвох. Знову ж таки, я не помітила якихось дуже великих змін у фінансовому плані, але мені багато й не треба було. Вдень школа, увечері уроки. Поїсти суп, гратися з ляльками чи з подружками у дворі, і спати. Це зараз діти стали примхливими, раніше ми були іншими. Але мами на довго такого життя не вистачило.
Коли мені було 14 років, мама задумала виїхати заробляти гроші до іншої країни. Батько нічого не платив або платив надто мало, тож за ці кілька років навіть я помітила, що нові речі ми купуємо не так часто, як хотілося б. Та й мама завжди ходила роздратована.
У якийсь момент бабуся почала жити у нашій квартирі, а мама поїхала, пообіцявши часто приїжджати з подарунками. Головне, щоб я вчилася і добре поводилася.
Моє життя, напевно, надто звичайне й типове, не хочу все розписувати до подробиць. Щоправда, я жила з бабусею, закінчила навчання. Вийшла заміж, народила сина. все як у всіх, нічого особливого.
Зараз мені 29 років. І відколи мама поїхала, особисто я її побачила лише півроку тому. Зараз вона живе зі мною в одному місті, але я навіть не знаю, радіти з цього приводу чи сумувати.
Справа в тому, що мама, за час свого від’їзду, справді час від часу надсилала якісь гроші. Цим, звісно, займалася бабуся. А я не втручалася. Але коли мені було вже за 20, а бабусі стало тяжко зі здоров’ям, мама почала надсилати кошти мені. Небагато, на ліки бабусі та ще якісь копійки на життя.
На той час я вже почала зустрічатися зі своїм майбутнім чоловіком Олегом. Він уже тоді мав непогану роботу, тож купував мені подарунки, платив за салони краси. Від зайвих грошей відмовлятися не можна, але у випадку з мамою це був не той випадок.
На нашому весіллі її теж не було, але вона хоча б не поскупилася на весільний презент. Подаровані мамою гроші ми витратили на медовий місяць. Було, до речі, чудово!
Але що відбувається тепер. Мама приїхала і одразу заявила про те, що грошей у неї немає. Вона їх просто не відкладала. Якась сума, звісно, залишилася. Але це так, на рік-два звичайного життя. Про ніяку покупку квартири, машини чи будинку мови навіть не йшлося. І це коли я тут і там чую про шалені заробітки закордоном від інших жінок.
На моє запитання, а чому так сталося, мама відповідає завжди те саме. Каже, що як приїхала на чистий берег моря, під сонце та пальми, то зрозуміла – працювати тут вона не зможе. Тому вона і знайшла собі дуже невеликий підробіток, щоб вистачало на оренду свого кута та якусь їжу. А решту часу вона засмагала, купалася і весело проводила час.
Траплялися в неї і романи, вона навіть була за крок до заміжжя. Але не сталося. А тепер, коли повернулася додому, вона побачила, що її донька вже цілком самостійна і навіть з дитиною. І з цього вона зробила висновок, що тепер настав мій час їй допомагати. Як вона допомагала нам із бабусею колись. Якщо це не чистої води егоїзм, тоді скажіть, що це?
Я ніколи не працювала. Але не тому, що лінива, просто так вийшло. До заміжжя мені це було не потрібно: Олег забезпечував наше дозвілля. А вдома чекала бабуся зі сніданком чи вечерею. Потім я вийшла заміж і якийсь час чоловік просто не пускав мене йти кудись працювати. Працював тільки Олег, а мене називав своєю принцесою.
Коли я чекала синочка, стало трохи складніше. Витрати почали зростати. Я почала вередувати, самі розумієте, такий період. Ну а з народженням Захара витрати на сім’ю тільки збільшилися. Тепер я мама і домогосподарка. Куди мені працювати? Чоловік поки що тримається, хоча на відпочинку ми не були вже давно. І, якщо чесно, це починає потихеньку втомлювати.
Коли приїхала мама, я думала, що це хороші новини. Що вона може і фінансово допомогти, і з онуком посидить за потреби. Але мама – егоїстка. Грошей вона не привезла, то ще й відмовляється допомагати з дитиною. Оце бабуся!
Мовляв, не її це. Вона втомилася від маленьких дітей і хоче трохи побути сама, в спокої. І ще мене докоряє, що я не справляюся належним чином зі своїм головним обов’язком.
Я розумію, люди різні і не варто дивуватися з того, що кожен живе своє життя так, як вважає за потрібне. Але я звикла до того, що якісь базові обов’язки потрібно виконувати. Якщо ти мама – опікуй свою дитину, допомагай їй. Якщо ти чоловік – утримуй сім’ю.
Інакше все полетить шкереберть. Дотримуйся порядку, не заплющуй очі на свої обов’язки і тоді все буде нормально. Ну хіба я щось не так говорю?! Ну що це за мама? Інші їдуть туди і працюють заради нас, дітей, але це не про мою муму. Через це дуже сумно й прикро.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com