Ну так, свекри нам подарували квартиру, ми в ній живемо, і що? Ми тепер весь час їм повинні і жити мусимо за правилами Зіни Василівни?
Та розповім спочатку. Ми з Богданом одружені три роки, у нас підростає синочок Данилко, йому рочок зараз. Живемо ми окремо у квартирі батьків чоловіка в Києві. Мої батьки живуть на Закарпатті. Недавно виник конфлікт між нами й батьками Богдана, хочу почути сторонню думку, хто в ньому правий.
Коли я наготую їжі на два дні наперед, і щоб Богдану було, що на тормозки на роботу взяти, і йду гуляти з дитиною, свекруха, яка має ключі, приходить з судочками і половину, а той більше, забирає – вона, мовляв, готує і не встигає готувати сама. Навіть улюблені Богданові голубці забирає і парові індичі котлетки Данилка.
Вона запросто приходить у свою обідню перерву, бо працює близько, і навіть якщо малий спить – вмикає на всю телевізор, обідає годину, п’є каву і ніколи за собою не прибирає, посуд не миє, бо їй же бігти треба. Мало того, буває, ще й не сама прийде, а колежанку якусь прихопить за компанію, чи ту чи іншу.
Часто приносить або привозять з тестем машиною, особливо у вихідні, цілі мішки прання, бо у нас пральна машинка одразу з сушаркою, і не треба чекати, поки все випране висохне – забрали зразу готове та й ще й електрику зекономили!
Справа в тому, що я не змогла стриматися, і нарешті висловила свекрусі Зіні Василівні все, що думаю про неї. Звичайно я дуже пошкодувала пізніше, кілька разів вибачалася, але поки що свекри ображаються на нас. Такої ж думки дотримується і чоловік, він дуже поважає їх і видно зі спілкування зі мною, що таїть образу.
Моя мама каже, що їй дуже соромно за мене, що їй тепер буде соромно дивитися в очі батьків чоловіка. Тобто мій 5-хвилинний емоційний сплеск вирвався в дуже несприятливий для всіх період.
Всі дуже люблять онука, я нікому не забороняю з ним спілкуватися й гратися, але вирішила, що не ходитиму поки до батьків чоловіка, якщо хочуть поняньчитися, нехай чоловік їх кличе і приїжджають.
Я вибачалася перед усіма неодноразово, всередині – ніби камінь на душі, а вони мною все одно не задоволені, свекри кажуть Богдану, що я надто багато собі дозволяю.
Я так втомилася! Скажіть будь ласка, чи можливо взагалі зберегти сім’ю з такими взаєминами? З чоловіком зараз через все це спілкуємося тільки на побутові теми, як раніше він не підходить до мене вже, не обіймає. Як поводитися з батьками чоловіка? У моїх ще троє менших за мене, і вони страх як не хочуть мого розлучення!
Хочу запитати у вас поради, якихось думок щодо моєї ситуації. Невже я дійсно не права і мала все це терпіти? І що з нашою родиною буде далі? Заздалегідь дякую за відповіді!
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.