fbpx
життєві історії
Ну це вже, слухайте, перебор. Так, я з дитиною за кордоном, але навіщо мені в моїй квартирі батьки чоловіка, свекор і свекруха??? Його мама хотіла доньку, тому народжувала дітей, поки все ж таки не народила дівчинку. Вони з чоловіком прожили разом три роки, Олеся народила двох дітей. А потім вони розлучилися. Потім було ще одне заміжжя, ще одна дитина, знову розлучення. Після – просто дитина вже без чоловіка. Він дбає про молодшу сестру і купу племінників

Ну це вже, слухайте, перебор. Так, я з дитиною за кордоном, але навіщо мені в моїй квартирі батьки чоловіка, свекор і свекруха???

Я опинилася у такій ситуації, що можу стати ворогом для всієї родини. Дуже не хочеться до цього доводити, але, здається, доведеться. Почну трохи здалеку.

Мій чоловік із багатодітної родини. Його мама хотіла доньку, тому народжувала дітей, поки все ж таки не народила дівчинку. Олеся – четверта дитина з семи. А мій чоловік Максим – найстарший.

Коли я виходила за нього, мені здавалося, що це добре, що він старший брат. Отже, відповідальний та надійний. Так і є. Але є нюанси.

Мама чоловіка Валентина Орестівна виховувала дітей з такою настановою: щастя та благополуччя молодшої сестри насамперед. Тому молодша донька росла в тотальній турботі та опіці.

Коли Олеся була підлітком, то свекри мало не щодня дзвонили братам із проханнями про допомогу. Вона була важкою дитиною, завжди встрявала в неприємності. І мій чоловік, як старший із братів, розгрібав це частіше за інших.

Ми з Максом одружилися якраз коли Олесі було 16. Я думала, що мине підлітковий вік і все вляжеться, владнається, але мої надії були марні.

Хоча був короткий період затишшя, коли вона вийшла заміж. Вони з чоловіком прожили разом три роки, Олеся народила двох дітей. А потім вони розлучилися. Потім було ще одне заміжжя, ще одна дитина, знову розлучення. Після – просто дитина вже без чоловіка і без весілля.

Нині Олеся має четверо дітей. І вона живе з твердою впевненістю в тому, що її з дітьми мусить утримувати сім’я. І що найжахливіше, з цим згодні! Зовиця жодного дня ніде не працювала. Після минулого розлучення мешкала з батьками. І ось тут ми наблизилися до моєї проблеми.

На початку березня я з донькою виїхала за кордон, в Чехію. Хотілося забрати її від загрози та небезпеки. Та й грошей підзаробити. Не зайвим буде зібрати Соломійці на навчання, їй наступного року вступати.

Півроку ми спокійно жили, але нещодавно все змінив дзвінок чоловіка. Максим повідомив, що його мама придумала таку схему: вона та батько чоловіка переїжджають до нашої квартири, а сестра Олеся залишається з дітьми у батьківській квартирі.

Звісно, ​​це план сесри чоловіка. Їй, бачите, тісно з дітьми в одній кімнаті, потрібно більше простору. Тому вона вирішила відселити батьків до нашої квартири, де зараз пустує кімната. Мовляв, доки я все одно за кордоном, то можна й пожити.

Ось тільки я чудово знаю, що я потім не виселю свекрів з додому! Вони ж заради примх Олесі готові всім поступиться.

Ось тільки прикро, що цього разу вони вирішили поступитися моєю квартирою. Її нам подарували мої батьки на весілля.

Але Валентина Орестівна вважає, що якщо ми з її сином одружені 20 років, то вона має право розпоряджатися всім. Так ось я відразу сказала чоловікові, що я проти. Адже це кімната нашої доньки! Коли ми повернемося, де вона житиме? На кухню її відселити? Адже головне, щоб Олесі було комфортно.

Не знаю, що мені й робити, щиро кажучи. Максим вважає, що це гарна ідея і не розуміє мого обурення і невдоволення. Він дбає про молодшу сестру і купу племінників.

Я ж не хочу стати ворогом для всієї родини, але іншого виходу не бачу. Свекри мають свою квартиру, нехай там і живуть. Хіба я не права?

Знаєте, у мене таке враження чомусь, що мене з дочкою взагалі намагаються вже викреслити з родини. Хоча я жодного разу не дала приводу думати, що ми плануємо залишитися в Чехії, я й дочка стовідсотково націленні на повернення в Україну.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.